Статті з мітками Замальовки

Райдуга віщує урожай

Є у нашому степу, за селом, широка, але неглибока балка. Літні люди називали її Царівочкою. Кого не спитаєш, чому в неї таке ім’я, ніхто не знає. Царівочка – і все. Балка простяглась через усе поле і закінчується аж у луці, де протікає невелика річечка Кривець. Влітку у балці багато польових квітів. Цвіте деревій, синіють Петрові […]... Райдуга віщує урожай

Розлилися води на чотири броди

Кожної весни, як розтануть сніги і в низини побіжать струмочки, наша тиха, лагідна і сумирна Оріль розливається на чотири броди. Під водою ховаються луки, а діброва біля річки опиняється по коліна у воді. Жінки й молодиці в нашому селі радіють: буде в чому вибілювати полотно. І справді, як тільки спадуть води, добре пригріє сонце, луки […]... Розлилися води на чотири броди

Зробили все. І вистояли

У кожної людини є свій день, і своя ніч, але ні в яке порівняння не йдуть труднощі й тривоги з тою бідою, що так нагло впала на голови наших людей найкоротшої літньої ночі двадцять другого червня сорок першого. Наше село готувалось до жнив. У дворах клепали коси, і чоловіки вже чули наперед дзвін підтятого пшеничного […]... Зробили все. І вистояли

Хрисант погідний – рік дорідний

Я не знаю такого двору в нашому селі, щоб там не росли півники: темносині й жовті, а найбільше, звичайно, блакитних. Тільки сніги з двору, а півники вже витикають з холодної землі свої гострі списики. Особливо розкішні півники у дворі Марії Микитівни Ярошенко. Вона казала мені: оце дивись: якщо проклюнулись півники, вважай, що весна присіла на […]... Хрисант погідний – рік дорідний

Що то літечко

Що то літечко: ще кілька днів тому на полі, що обабіч степового путівця, озимі ще й колосу не викидали, а зараз легенький вітерець колихає зелене море. А колос – великий, скоро й наливатись почне. За православним календарем, незабаром сюди прийде Федося-колосяниця. Про неї кажуть: ходить Федося, дивиться колосся. Приглядається, хто як сіяв. У наших краях […]... Що то літечко

Зелені свята і Зелена неділя

Через п’ятдесят днів по Великодню православний люд святкує Трійцю, Троєцькі святки. Напередодні свята я ходив до лісу, ну не ліс це, а так собі – лісок, діброва, де ростуть дуби, берестки, дика груша. Листя на деревах густе, соковите, зелене, гілочки берези витанцьовують на вітрі якийсь дивний танок. Уся діброва повна співу і щебету пташок. І […]... Зелені свята і Зелена неділя

Нехай легенько гикнеться

Цього дня я завжди їду в село Зачепилівку, що на Харківщині, щоб тут, на кладовищі, разом з ріднею пом’янути матінку, інших родичів. Сюди, в Зачепилівку, з’їжджаються з різних міст і сіл Слобідського краю, з Придніпров’я, чиї батьки, матері, інші свояки поховані тут. Несемо сюди крашанки, паску, різні страви і сідаємо біля могил снідати. На гробик […]... Нехай легенько гикнеться

У щасті і здоров’ї (Воскресіння)

Відколи нас не переслідують за відправу релігійних обрядів, я кожного разу на Воскресіння йду до Спасо-Преображенського Собору святити паску. В храмі не вміститись усім, а тому люди великим колом оточують храм, викладають все принесене до посвяти. І ось священник у супроводі своїх помічників вирушає по колу і кропить з відра, освячує паски. В кожного в […]... У щасті і здоров’ї (Воскресіння)

Не журись, моя біла хато

Восени мою хату важко впізнати. Стіни її, помазані матінкою влітку, втрачають білий колір, посивіла стріха стає чорною. А вікна, в яких ціле літо гостювало сонце, плачуть холодними сльозами. Сьогодні білим акаціям, які ще не так давно стояли в шапках густого листя, соромно бачити себе голими й холодними. В цей час у природі не почуєш жодної […]... Не журись, моя біла хато

На луках ромашкових

Наше село хоч і називають степовим, але тільки одна вулиця його виходить у степ, займає невеликий шматочок поля. Решта села – в долині, біля річок Орелі й Кривця, на луках. Село поділене на хутори: Киргизівка, Майдан, Слобода… Весною і влітку наше село заквітчане левадами, гаями, пахучими сіножатями. Коли у травні зацвітають вишні в садках і […]... На луках ромашкових

Лебеді в селі…

Буває час, коли по якійсь дрібниці в пам’яті людини виникають цілі картини… Копаю картоплю недалеко від міста, і раптом над головою: “Курли-курли”. Господи, це ж відлітають журавлики. Підводжу очі, і в синьому, ще по-літньому високому небі пливе, бачу, журавлиний ключ. Летить повільно, змахи крил ощадливі, розраховані так, щоб не розтратити сил, бо попереду ще стільки […]... Лебеді в селі…

Зацвів козак рожиною

Наша електричка, що йде до П’ятихаток, уповільнює хід і зупиняється на перегоні, де колійники міняють рейки. Обабіч електрички – поля і луки. Заходжу по самий пояс у траву. Цвітуть ромашки польові, уже викинув довгі китиці дрібних квіточок буркун. Чую дух жовтої материнки, горошку. Неподалік бабуся збирає квіти. Нарве снопик і перев’язує петровим батогом. Петрів батіг […]... Зацвів козак рожиною

Карбач-колодязник

Жив та був у селищі Таромське, що на околиці Дніпропетровська, Прокіп Карбач. Невисокий на зріст, широкий у плечах, мав неабияку силу. Якось вертається з роботи, несе на собі шматок старої рейки, метрів так зо два. З гурту жінок, що стоять на вулиці, підходить до нього молодиця й каже: “Прокопе, ти ж скоро впадеш від такої […]... Карбач-колодязник

Орден хліборобського труда

Йду сільською вулицею… У палісадниках квітують мальви, майори, петунія, чорнобривці. Біля одного двору мимоволі зупиняюсь. До огорожі підійшов великий соняшник. Він розкинув широкий розкішний лист і схилив жовту голову прямо на тин. А зоддалік, у городі, розлилось жовте озерце – цвітуть соняшники, і цей, що коло тину, здається, вибіг поклонитись від усіх своїх братиків. Ну […]... Орден хліборобського труда

Повертайтесь додомоньку

Цвітуть осінні тихі небеса, пливе павутиння молодого бабиного літа. І на цілий світ осипається срібними дзвонами журавлине “курли”. Саме такої пори наша перша вчителька Ганна Микитівна вела нас у діброву на луках біля тихоплинної річки Оріль. Вона проникливо читала нам вірші своїх улюблених поетів, серед яких були Володимир Сосюра, Андрій Малишко і, звичайно ж, Павло […]... Повертайтесь додомоньку

Сонечко калинове

Кличуть мене земляки: приїзди, у нашій діброві спалахнули калинові багаття. І ось я прямо з поїзда поспішаю через луки до невеликого лісочка, що темніє у вигині річки Оріль. Нещодавно він пишався багряним покровом, але осінні вітри скинули те покривало й прибили до землі. Тепер лісочок стоїть сумний і потемнілий. А на узліссі, біля озерця, бачу, […]... Сонечко калинове

Зацвіли абрикоси в моїй стороні

Коли після холодів у наші степові краї прилітають вітри з Таврії, абрикосу за моєю хатою не впізнати. Спочатку дерево викидає бруньки і стає схожим на великодне яєчко – таке воно чисте, блідо-рожеве. Абрикоса дуже вимоглива до тепла, а тому її садять завжди на осонні. І вона після зими ловить кожен сонячний промінчик, і вся купається […]... Зацвіли абрикоси в моїй стороні

Горнусь до тебе, рідне село

Цієї пори, між літом і осінню   , мамина хата пахне  хлібом, і медом, і скошеним полем. А нещодавно ж село облягала добра, колос у колос, пшениця. Та ось настав день, коли несуть вулицею важкий пахучий перший сніп. І тоді хати, й городи, й садки, і люди ясніють від золотих колосків. З того дня село забуває […]... Горнусь до тебе, рідне село

Липень скирти кладе

Спитайте у нашому селі про дядька Єгора Бережного, і людина пожвавішає: “Єгор Савич? Та хто ж його не знає? Це ж майстер-скиртоправ”. Перед жнивами дядько гострив коси для лобогрійок і комбайнів. Пісна, скажу вам, робота, сам крутив йому точило. А коли з-під комбайнів з’являлись копиці соломи, дядько як на світ народжувався. Співав, жартував. І ось […]... Липень скирти кладе

Будь добрим, як хліб

Вертаю з відрядження й помічаю: там, де наша польова дорога сходиться з велелюдною трасою, в тіні дерев припарковано старенький уазик з відкритим заднім бортом. Кузов застелений вишитою скатертиною, на якій ціла гора паляниць. Літній дядечко, вельми охайний, торгує хлібом. – Беріть,- каже продавець,- свіжий, щойно вийняли з печі. А я ще раніше здогадався, почувши, як […]... Будь добрим, як хліб