Олександр Токар

18-го липня ми згадуємо святих Кирила і Афанасія.

Здавна цей день називають святом місяця. Можливо, дехто з наших читачів помітив, як місяць ніби перебігає з одного місця на інше, або змінює свій колір і ховається за хмари. То, кажуть, він грається. Знаючі люди твердять: така гра обіцяє гарний урожай. А ще кажуть: гарна гра місяця – гарний урожай і збирання його, та коли місяць закритий хмарами, і його не видно, чекай дощу. Рясні опади й тоді, коли хмари жовті як мідь…

Треба наголосити, що кожен день обрядового календаря липня характерний різними прикметами, але найчастіше серед цих прикмет є дощ. Недарма ж говориться: “Дощі йдуть не тоді, коли просять, а коли косять”, або “Липень казати звик: я – грозовик”. Від затяжних дощів у липні, ми, коли пасли корів у діброві, рятувалися у власноруч збудованих куренях. В густих кущах калини або жостеру чи терену нахиляли гілки одну до одної і зв’язували їх перевеслами з міцної трави, зокрема, петрового батога, або молоденьких гілочок верби, а потім зверху накривали дрібним гіллям, листям, травою. Такі курені рятували пастушків не тільки від дощу, але й пекучого сонця чи комашні, якої в низинних заболочених місцях дуже багато.

До речі, й худоба, яку ми пасли, рятувалась від мух та гедзів саме в густих кущах діброви. Якщо, бувало, пропадала чиясь корова, чередники йшли шукати її в зарослях терену, жостеру, верболозу. В дощову погоду пастухи навчали нас: коли наступає чорна грозова хмара, можна визначити який буде дощ. Якщо грім глухий, то це на тихий дощ, а коли хмара грякає, буде злива. А злива, як завжди, коротка.