Олександр Токар

Олександру Токарю

У селі, де родився —
У краю, де зростав,
Нерозлучно лишився, —
Назавжди вірним став…

Прохолоду ранкову
Зустріча у садах,
Слуха рідну діброву,
Трав шептання — в лугах…

Любуватись полями
Йде із дому свого…
В небо — за журавлями
Лине погляд його…

З польової криниці,
Де вербичка росте,
П’є холодну водицю,
Як причастя святе…

І він дякує долі,
Що його берегла
Од розлук — з рідним полем
І колиски-села…

І він дякує людям —
Селюкам дорогим,
Що у свято і будень
Часто поруч із ним…

…Там — раніше… з дядьками
В поле разом ходив…
Поратися з снопами
Ціпом вмів — молотив…

Потім — став журналістом…
(Ну, так доля вела…)
А душею не з міста, —
А душею — з села…

А душею на стежці,
Босоніж — в споришах, —
А а душею в мережці
У ожини в кущах…

А душею — в дитинстві
У сільских балагур, —
У забавах барвистих
Хлопчаків-замазур…

…Знаю вас я — по слуху:
Безперечний тут факт, —
Та ви — родич по духу,
Та по духу ви — брат.

Іван Бурда
серпень 2005 р.