Олександр Токар

Чотирнадцятого березня – свято Євдокії, Явдохи-плющихи. Казали: прийшла Євдокія – селянинові надія. Надія на теплу весну, врожайне літо.

По Явдосі прогнозували весну й літо. У нашому селі Велика Козирщина старі люди спостерігали: Явдоха ясна – буде картопля рясна, а в сусідньому селі Личкове я чув інше: Явдоха ясна – буде пшениця рясна, за річкою Оріль, це вже Зачепилівський район Харківської області прогнозували таке: “Гарний день випаде на Явдоху – буде урожай огірків та опеньок”. Що б не говорили про Євдокію, а саме від сьогодні селянин усе частіше виходить у поле, пильнує за тим, як сохне земля, як почуває себе озимина. Дослухається, чи не заспіває вівсянка своєї одвічної пісні “Діду, діду, сій ячмінь”. Бувало, що цього дня справді сіяли ячмінь, хоч земля ще волога.

Але ж ячмінь каже: “Кинь мене в грязь – будеш князь”, тобто чим раніше посієш, тим більше намолотиш. Інколи на Явдоху й ластівка з’являлась у нашому дворі. Сідала на вервечку, де мати сушила білизну, й починала цвірінькати. Наша сусідка бабуся Маркелка брала грудочку землі, кидала в неї й приказувала: “На тобі на гніздо”. Бабуся дуже хотіла , щоб ластівочка поселилась у неї під стріхою, але її хата була низенькою і пташка не ліпила там своєї оселі. Я помітив, що ластівка – мудра птиця. Якщо почуєш у дворі пташиний лемент, значить, на подвір’ї ходить кіт, якщо ластівка не дуже стурбовано пищить – хтось із сусідів прийшов.

Але повернемось до Явдохи. З нею пов’язано багато прислів’їв та приказок. “Євдокія красна – то й весна красна”, “Явдоха з водою, а Григорій ( шосте травня) з травою”.

Отож ми завжди сподівались, що з Явдохи почнеться справжня весна. Як був вітер з півдня і світило сонце, чекали, що літо буде теплим, врожайним на хліб і мед.