Олександр Токар

Наша сусідка бабуся Масенчиха напам’ять знала усі празники й ревно виконувала всі релігійні настанови. Так ось вона казала: літо зустрічається з зимою двічі на рік. Перший раз п’ятнадцятого  лютого, другий – у день  святої Анни. Цього свята селянин чекає з нетерпінням, аби визначити, якою ж буде весна: рання чи пізня, холодна чи тепла. Примічали: якщо на Стрітення зі стріхи вода капає, то зима ще довго триматиметься. Є й таке передбачення: “Як капає зі стріх, так капатиме й з вуликів”. “Коли на Стрітення відлига, пропаде ще весна надовго”. Якщо в цей день не буде сонця, чекай суворих морозів.

На Стрітення у храмах роблять відправи, святять воду й свічки. Їх тримали до літа, коли заходить, бувало, гроза, бабуся запалює свічку, щоб грім хати не спопелив.

Цього дня влаштовували спектаклі, присвячені зустрічі Зими й Літа. Я сам брав участь у шкільних виставах, і пам’ятаю, що на роль Літа ми обирали найкращу в класі дівчину, заплітали їй стрічки в коси, клали вінок на голову. Зиму вів під руки старий Дід Мороз, не отой, новорічний, веселий та рожеволиций, а сивий і немічний. І зима ж така: зігнулась, трясеться й ледве ноги переставляє. Вона у драних чоботях, полатаному кожусі, а через плече в неї порожня торбинка. Літо й каже Зимі:”Бачиш, Зимо, усе, що я надбало в безсонні та в поту, ти вже поїла”. Літо й зима влаштовують суперечку: кому йти далі, а кому вертатись. Якщо до вечора стане тепліше, значить, літо перебороло, а якщо холодніше – зима перемогла.

Ну й на закінчення ще раз повернемось до прикмет цього дня. Ясна й тиха погода віщує добрий урожай на полі і роїння бджіл. А як вітер – то погана ознака. Відлига – жди пізньої осені і бережи хліб і пашу, бо на поле виїдеш не скоро. “Як на Стрітення півень нап’ється води з калюжі, то чекай ще  стужі”.  “Як нап’ється півень води, чекай, господарю, біди”. Але згадаємо казку про зустріч зими з літом. Там є такі слова:”Як би вона не хвицалась, а як літо посміхнеться, то сонце засяє, вітер повіє і земля проснеться”.