Олександр Токар

За вікном таке синє небо, яке буває тільки в другій половині серпня. Воно чисте, прозоре, ніби ранок умив його росою, і воно аж блищить. Цього дня завжди вертаю думкою до тих часів, коли я разом зі жниварями їдемо з поля додому. Вже  скошено останні загінки хліба, жито й пшениця складені в копи, а між кіп ходять табунами зажурені лелеки. Вони лаштуються у далекий тривожний шлях, обговорюють свої справи. Дядьки заводять: “На Спаса раненько та так жалібненько зозуля кувала”… Від тієї пісні стискається серце і тітка Векла питає мене: щось ти, хлопче, сумний, як лелека після жнив?

Спаса – один з найбільших хліборобських, селянських празників. Цього дня у церквах святять яблука, груші, мед, вінки з колосків, снопики жита й пшениці. А повернувшись з храмів, сідають за столи, розговляються, їдять посвячені яблука з медом, запивають виноградним або яблуневим вином, приказуючи: щоб садовина родила. Мабуть, минулого року на Спаса правовірні християни мало просили Бога, щоб уродив садовину, а тому нинішній серпень бідний яблуками, грушами, сливами та іншими фруктами.

Не забудьте сьогодні про своїх родичів, яких уже нема з вами. Згадайте їх добрим словом. Адже Спас – це ще й день поминання померлих.

Ну й на закінчення кілька слів ще про одну спасівську обрядовію. Сьогодні бабусі-знахарки востаннє  заготовляють лікарські трави. Виходять на збирання цілющого зілля зі словами: “Діва Марія це зілля сіяла, а Спас поливав – нам поміч давав”.