Олександр Токар

У нашому селі кажуть: лютий приходить з віником. І справді: небо в лютому буває таке чисте, ніби його ретельно підмели. І тоді нашим очам відкривається безмежна чиста блакить, від якої і садки в селі, і діброва, і стежки сіна мають такий вигляд, ніби скупані у підсиненій воді. Захмеліла від яскравого теплого проміння синичка весело скаче з гілки на гілку і радісно пищить. Для неї лютневий сніг уже весною пахне.

А зараз кілька слів про походження назви цього місяця. У давні часи лютий був останнім місяцем року, тобто місяцем очищення, тому й називається фебруарісом. У багатьох слов’янських народів його етимологічне коріння пов’язане з конкретними реаліями. Тим часом у деяких регіонах України користуються діалектними назвами: лютень, криводоріг, казидорога, казибрід – від лексичного “казитись”, тобто “скаженіти”, “лютувати”.

В цю пору буває ще дуже холодно, недарма кажуть: “Спитає лютий, чи взутий”. І сам він про себе мовить так: “Якби я в батькових літах, я бику-третяку роги зламав би”. Але ж у лютого вже не та сила, що в його батька – січня. Нарешті, чому в лютому всього 28, а у високосний рік – 29 днів.

Як відомо, римський диктатор Юлій Цезарь провів реформу календаря. На свою честь він перейменував липень на Юліус, віддавши іменному місяцю найбільшу кількість днів – 31. Коли трон імператора обійняв Август, сенат вирішив ознаменувати і його персону іменним місяцем. І цей честолюбний монарх теж наказав приплюсувати до свого місяця один день. Відтак два місяці підряд, липень і серпень, всупереч логіці, мають однакову кількість днів.

А лютий став коротшим на два дні.