Олександр Токар

Сьогодні за народним прогностиком Горпини Купальної.

Свято Горпини вважається одним з найкращих днів для заготівлі трав. Сьогодні, на жаль, забулась давня українська традиція, коли вранці, задовго до схід сонця, люди вирушали до лісу, в діброву, на луки левади, щоб нарвати помічного зілля, засушити його, аби мати природні зцілювачі, бо ми вже звикли до того, що в аптеках наших все є. Отож, як занедужав, купуєш необхідні ліки. Може, це й краще, однак і в ті далекі часи було чимало людей, котрі добре знали лікувальні властивості трави і самі заготовляли її й використовували для зцілювання. В кожному селі було по кілька таких травників, котрі непогано лікували зіллям.

У нашому кутку села такою знали бабусю Руденчиху, котра відала про всі лікувальні трави в селі і за селом. Бабця не тільки готувала зілля, але й уміла вправляти вивихи, і що особливо пам’ятне – вона добре знала хвороби очей і лікувала їх. Якось на жнивах біля косарки мені занесло до ока остюк з ячменю. Ні промивання водою, ні інші, так би мовити, підсобні заходи не допомогли. Хтось згадав Рудечиху. Мене швиденько відвезли до бабусі і та безболісно кінчика язика вивудила остюк.

Скажу, що більшість знахарів у селі не розголошували секретів траволікування, а Руденчиха, як ішла до лісу чи в діброву на Горпини Купальної брала з собою дівчат, молодиць і хлопців і показувала, де і які квіти ростуть, як їх правильно заготовляти. За це її любили й поважали односельці.

Я сам не раз вертаючи з косовиці в лузі, заходив до Руденків з букетом різних трав, питав бабусю: яке зілля від чого. І вона ділилась своїми знаннями. Давно те було, багато чого забулось; не забулась бабина добра душа…