Олександр Токар

Липень у нашому селі називають косарським, тому що головна дійова особа цієї пори – звичайно ж косарі. Вони встають дуже рано й пізно лягають спати. Втомлені вертають додому. З цього приводу існує така приповідка: “Як іде косар косити, то каже: одчини, жінко, ворота, бо перескочу, а як вертає з луків додому, просить: прибери з дороги оту соломинку, бо перечеплюся”. Літо, кажуть, весь рік годує. А тому в праці і старе й мале. Літом і баба сердита на піч, – каже народна мудрість. Після трудового напруженого дня добре спати надворі. Ночі стоять жаркі. Часто наші косарі, які порали сіно в діброві, далеко від села, ночували на покосі. І я з ними, бувало, залишався там же.

Накладемо сіна, постелимо рядна. Над сіножаттю спускається ніч. Золотиста зоря на безхмарному небі віщцє добру погоду на завтра. Це радує косарів: сіно швидко сохнутиме, його встигнуть заскиртувати. Дядьки та парубки курять, стиха розмовляють. Чути зоддалеку, як десь у житі похльобує перепел, з недалекого пагорба напливає густий запах полину, а в озречку, що блищить темним плесом, чуються пізні голоси качок. Небо липневої ночі густо всипане зірками. Он Чумацький Шлях вкритий білим зоряним пилом, а он полум’яніють Стожари. Не зчуєшся, як пірнаєш в сон, як у теплу воду недалекої Орелі. Тиша. Сплять потомлені косарі, змовкають пташині голоси в заплаві річки. Тиша над цілим світом.

А прокидаємось від того, що дід Павло Скороход починає клепати косив. Робив це ретельно, від душі, щоб люди його хвалили. Казав: “З поганою косою і добрий косар упріє”. Віддаючи коси дядькам, Скороход говорив: “Така гостра, що й камінь переріже”. Бригадир Костя Лошаденко писав дідові трудодень, а тому дід Павло старався від душі, по кілька разів клепав і мантачив косарське знаряддя.