Олександр Токар

“Спасибі вам, що не забуваєте ветеранів, – пише мені Василь Федотович Козинко, уродженець села Чаплинка Петриківського району. – Хочу розповісти вам про свого брата, льотчика Івана, який у перші дні війни знищив десять ворожих літаків.”

Ми домовились з Василем Федотовичем, що він приїде на корпункт і з подробицями розповість про пошуки героїв авіаескадрильї, де служив його брат Іван.

Цими днями пошта принесла пакет, в якому була книга віршів “Тут трави святі”. Її автор, ветеран Великої Вітчизняної війни Віталій Гаврилович Деркач живе у місті Радехів на Львівщині.

– Кланяюсь Вам, що згадуєте по радіо фронтовиків. А на спомин про нас, воїнів, прийміть дарунок-авторську книгу. Віталій Гаврилович Деркач пише про війну, але багато, якщо не більшість, його віршів присвячені мирному життю. Привертають увагу його вірші “Поле дитинства”, “Село моє”, “Чим пахнуть досвітні роси”, “Благословення землі”. Щиро, трепетно, душевно пише він про мирний день, і сонце в небі, й поле за селом:”Село моє та й на семи вітрах, житами його слава колоситься”. Спасибі вам, Віталію Гавриловичу, за книжку. Бажаю вам здоров’я і творчого натхнення…

У бібліотеці кореспондентського пункту з’явилась ще одна книга – поетична збірка “Меч солов’я”. Автор її – син фронтовика Анатолій Кравченко-Русів. Засобами фольклору, щирої імпровізації передає  істинні моральні і громадянські цінності ветерана війни. Показова в цьому плані його поема, присвячена батькові, Іванові Степановичу Кравченку. “Після війни ростив хліб, цілували його сонце, сніг, дощ, заметілі. Чорним потом обмиті були усі дні його сірі”, – пише автор про долю свого батька.

Звертається на кореспондентський пункт Серафима Митрофанівна Тертишна. Чоловік її до війни працював у редакції райгазети на Харківщині. Пішов на фронт і не повернувся, загинув. Прізвище його у списку фронтовиків, а ось сім’ю ніхто не спитав: як живе удова, чим клопочеться. Вашого листа, Серафимо Митрофанівно, я передав редакції райгазети.