Олександр Токар

Куди не глянь – усе зеленіє, і все квітне. А найпишніше – троянди, маки, півонії. І що б там не доводили вчені про походження назви червня,  вона таки йде від квіту троянд, суниць і черешень, від червоних зорь і малинових присмерків.

Кажуть, червень клепає коси. Справді, зараз у розпалі косовиця сіна і трав, а тому в дібровах і на луках лягають запашні покоси, по яких, ніби землемери, ходять лелеки. У багатьох місцях на луках вже стоять копиці духм’яного сіна. Народний прогностик червня багатий на свята, і серед них є одне, про яке обов’язково треба сказати – а саме – Зелена неділя, Трійця.

Цього дня наші люди прикрашають обійстя живими квітами, зокрема, любистком, гілками дерев, травами. Цієї пори хати пахнуть чебрецем, м’ятою, соном і ще багатьма квітами й травами, які навівають мені мелодії давніх пісень, ведуть в далекі молоді літа.

У червні наша матінка починала білити полотно. Брала сувій і несла до озерця на луки, до річки або до ставка в кінці вулиці. Замочувала його у воді, била праниками, а потім розстеляла на траві. І так цілий тиждень, або й більше. І воно виходило біле-біле. Ще й досі в пам’яті слова пісні, яку співали жінки та дівчата, перучи полотно: “По городі ходила, біль білила, да тої болі говорила: боле ж моя тонка, біла, як я тебе убілила”.

Ця пісенька, як я пізніше узнав, належить до пісень, які співали у Петрів піст, він починається наприкінці червня. Так ось, записуючи ці пісні з уст жінок нашого села, я помітив, як у них багато суму. Питаю бабусю Ївгу: чому так? А вона: так ми ж прощаємося з весною. Так, червень – пора прощання з весною.

І не стільки з весною, скільки з молодістю, юними літами. Бо ж прийде новий червень, засвітить на щоках вишень, троянд, маку і півоній рум’яна, але молодість одна, і якщо мине, то вже не наздоженеш ніякими кіньми. А тому у піснях прощання з весною багато суму.

Але не будемо журитись. Насолоджуйтесь молодим рум’яним червнем, первістком літа, полуднем року.