Олександр Токар

Коли лютий виходить на пряму стежку, що веде вже до березня, у багатьох дівчаток на лицях і руках з’являються веснянки. А тому всі, кому вони не подобаються, з нетерпінням чекають повернення з вирію лелеки. Побачивши птаха, дівчата з ластовинням гукають до нього: “Лелеченько, візьми мою ряботу, бо тобі ж однаково, а з мене хлопці кепкують”.

Мабуть, жодного птаха так не поважають, як лелеку. Про нього складено багато віршів, казок, оповідок, з ним пов’язано багато повір’їв. Було, сяде лелека на межі городу, а ми з братами потихеньку поза соняшниками крадемось, щоб побачити птицю зблизька. Мати нам: “Ради Бога, хлопці, не чіпайте бусла. Там де він сяде, не вдарить грім”.

А коли сіємо на городі яру пшеницю або ячмінь чи просо, а тут пролітає лелека, мати кине жменю збіжжя услід птахові: “Убережи нашу родину, бусле, від усього лихого”. Вважають, що ніколи не вдарить грім в ту хату, на якійц звите лелече гніздо. Ніхто навіть не подумає забрати з гнізда яєць лелеки  або пташенят.

Бояться, щоб лелека хати не спалив. Коли треба перекрити дах будинку, на якому лелече гніздо, то це роблять тоді, як птахи полетять до вирію або ще не повернулись із нього. У нашому селі на одній з хат багато років жили чорногузи. Коли господарі перекрили хату, лелеки більше не сідали на неї і полетіли десь в інший край. Для нас, звиклих до того, що на даху жили птахи, хата здавалась сиротою. Лелека дуже обережний птах, і не дається до рук.

Хоча, як свідчить одна з оповідок, лелеки колись були такі ж ручні, як домашні качки чи гуси. Та коли злії люди почали класти їх у сп, лелека відкинувся від людей. Одначе, коли маленьке бусленя, буває, випаде з гнізда і залишиться у дворі, воно швидко звикає до господаря, не боїться його.

…Наближається весна, і вже недалеко той час, коли чорногузи повертаються з берегів Нілу. Їх чекають з надією і дівчата, й жінки, які хочуть щастя материнства, і всі хто вірить, що лелека приносить щастя в хату, у двір, у рідний край.