Олександр Токар

Масляна – останній тиждень перед Великим постом. Свято це давнослов’янське, і хоча Християнська церква і включила його у свій календар, але Масляна так і не набрала релігійного змісту. Це дуже веселе свято. Люди уволю наїдаються, ходять в гості. Співають: “Ой, вип’ємо, родино, щоб нам жито родило, і житечко, і овес – і зібрався рід увесь”.

А за співами забувають всі негаразди в сім’ї, в суспільстві, про тілесні болі. Це тиждень щирого дозвілля. До нього ретельно готуються: прибирають у хатах, припасають всіляких  продуктів, а головна їжа на Масляну, звичайно ж, вареники з сиром та сметаною, млинці на маслі або салі. А вареники годиться варити щодня. Хліба майже не їли, бо на столах повно всілякого печива – оладки, вергуни, млинці.

У п’ятницю зяті пригощають своїх тещ, гукають інших родичів. Припрошуючи товариство до чарки, зять промовляє: “Вип’ємо, люди добрі, по повній чарочці, щоб у моєї тещі горло не пересихало”. Мабуть, це був натяк на сварливість тещі.

Як бачимо, масляний тиждень і веселий, і радісний, але він, на жаль, дуже короткий. Не встигли зустріти Масляну в понеділок, як уже широкий четвер, а там і прощальна неділя стукає у двері. То ж і недарма кажуть: “Масляна, Масляна, яка ти мала. Якби ж тебе сім неділь, а посту – одна”. “Але ж не все коту масляна”, – каже народне прислів’я.

Звичай відзначати Масляну існує давно і в багатьох народів. У святому письмі слов’янською мовою можна прочитати, що біблейський цар Давид народові давав по млинцю сковородному. І німці крім ковбаси своєї традиційної їдять на Масляну оладки з тіста. Стародавні ж римляни приносили в жертву своєму богові бахусу печиво з тіста. Дослідники вважають, що, ймовірно, це символ сонця.