Олександр Токар

Можливо, хтось і всміхнеться, мовляв, не знайшов про щось цікавіше розповісти. Не поспішайте, люди добрі. Я з тих країв, де бузина завжди була в пошані. У перший клас, на перший свій урок я йшов до школи в полотняних штанцях, пофарбованих соком бузини. Гарні були штанці. Кольором виділялись серед іншого одягу моїх однокласників – сині аж до темного. І свої перші слова “Ала мала, у Али мало сили” з нашого букваря ми писали чорнилом з бузини.

Воно швидко псувалось, бо скисало, і було нетривким на папері. В перший рік після визволення села від фашистських окупантів іншого чорнила в нас і в помині не було, то ж доводилось писати тим, що послала сама природа. Бузини в ті часи було дуже багато, й росла вона поза хатами, сараями, в глухихи тихих місцях, не претендуючи на ріллю, оброблювану землю. То тільки у відомій приказці кажуть: на городі бузина. А вона скромна, і не прагнула на город.

Тим часом це дуже корисна рослина. Коли вона зацвітає, запах її білого квіту стоїть такий, що можна вчадіти, а бабусі заготовляють суцвіття рослини, щоб лікуватись відварами бузини від простуди та інших болячок. А вже ягоди, то, вважайте, – ціла комора всяких ласощів. У нашому селі була бабуся Харитина Бабенчиха, так вона пекла з бузиновими ягодами такі пиріжки, від яких нас, було, й за вуха не відтягнеш.

Ягоди сушили для компотів, для наливок. Особливо цінний сік бузини, зокрема, для тих людей, у кого підвищений тиск. Мій знайомий нещодавно випив цілу сулію бузинового соку, щоб понизити артеріальний тиск, зняти нервову напругу, викликану зміною роботи. І, скажу вам, дуже допомогло.