Олександр Токар

Що б не посадила тітонька Харитина, все у неї росте як з води. Ніби знічев’я увіткнула прутик бузку під вікном. І ось минув якийсь рік, другий, і вже піднявся розкішний кущ, уже йому тісно під вікнами, хоч стріху піднімай. І вже в густому чагарнику туркоче горлиця, і соловей затьохкав. Сидить Харитина Микитівна на призьбі за кущем, і так приємно старій, тепло й затишно. І пил зі шляху не дістане бабусі, як проїде машина, чи хлоп’ята, бавлячись, почнуть згрібати пилюку в листя лопуха і кидати вгору.

…Щовесни бузки цвітуть дуже розкішно, багато. Ясно-лілового кольору на землі стільки, що його й небо позичає. І пливуть у далекій синяві бузкові легкі хмаринки. А бризне сонце променями, і хмарки стають то оранжевими, то бурштиновими, то синіми.

Скажу, що в нашому селі завжди багато бузків. У палісадниках, за хатами ростуть густі кущі з великими ясно-ліловими, фіолетовими чи білими запашними квітами. Останнім часом і в містах садять дуже багато бузку. Особливо на приватних подвір’ях, та й у дворах великих будинків. Добрі люди з нашого двору засадили всі вільні біля будинку клаптики незаасфальтованої землі. Тут і калина, й горобина, і звичайно ж бузок. Розкішний білий кущ задивився у вікна першого поверху будинку, ніяк не намилується своєю вродою.

В усьому місті буяє молодий травень. Він затопив парки червоною повінню тюльпанів, зеленим блиском молодого листя на березах і тополях. Розкошують бузки, одцвітають яблуні і тихо ронять на асфальт білі пелюстки…