Олександр Токар

У жодному календарі немає свята хліба, але той, хто пережив коли-небудь голодний переднівок, скаже: перший хліб з нового урожаю – це справжнє свято… Як зараз бачу: повернувшись зі жнивного поля, матінка вчиняє тісто. Лице її аж сяє від радості, коли тісто починає ворушитись, тягтися угору, перевисаючи через край діжі. Я не сплю, хоча вже й пізній вечір, а слухаю, як тісто гомонить, вдихаю хмільний дух молодого хліба.

Матінка ретельно й довго місить тісто. Коли воно втихомириться, починає робити паляниці. А потім садить їх на капустяному листі у добре натоплену піч. На ранок ми прокидаємось від запаху свіжоспеченого хліба. Паляниці лежать уряд, накриті чистим рушником. Рушник ще теплий, як мамина рука.

Кожна господиня, яка пече хліб на тиждень, старається робити все, щоб він вдався пухким, смачним, високим. Примічали: якщо хліб добрий вдався – то і тиждень буде вдалим, якщо глевкий – чекали неприємностей, якщо підгорить верх паляниці або низ – теж якесь лихо не мине хати. Мої землячки завжди пекли такий хліб, з яким і на весілля не соромно йти і гостей високих та поважних зустрічати, і на сватання вирушати.

Але в нелегкі літа наші, коли до нового врожаю не вистачало бороша, домішували в хліб і висівки, і товчену картоплю, й гарбуз, навіть лободу. Мій рідний хлібе, ти бував в ціні в роки важкі, у бідні трудодні. Та в усі часи їжею і окрасою свята і обряду є хліб. Жодне весілля не обходиться без короваю, калачів. Круглі, ясні, як сонце, паляниці. Хліб і сонце – два крила, які піднімають до високості людину і світ. Цієї літньої пори іду вулицею рідного села і з кожного двору чую:“Заходь на новий хліб”.

Як у тому вірші: “Під широченним літнім небокраєм мене стрічають друзі і знайомі, і кожен добрим словом привітає, і кожен добрим словом привітає, пахучим хлібом, яблуками в домі”.