Олександр Токар

Є у православному календарі  день Івана Предтечі, або ще Святителя. Іван Святитель приходить на другий день після Водохрищ. Він прикметний кількома обрядодіями. Вранці на Івана мати давала мені окраєць хліба, який лежав під іконами ще з багатої куті, тобто з шостого січня, і я йшов із тим окрайчиком до корови у хлів, розламував його і годував нашу Красулю. Кришив сухі шматочки і сипав крихти курям. Робилося це для того, щоб худоба плідною була, щоб кури добре неслися.

З Івана Хрестителя жінкам уже дозволялось шити-прясти, а тому вони діставали зі схову свою пряжу (а ховали її щоб лихий не поплутав), але до шиття не бралися. Та й ніякої великої роботи цього дня не починали. Пригадую, що до нас, а чи до сусідів сходились з усього кутка жінки й молодиці, хтось приносив чвертку горілки, а квашені помідори та огірки були в кожній хаті; отож усядуться за стіл, пригублять гіркої та й гомонять собі.

Було, згадають чоловіків своїх, що знайшли вічний спочинок на курних дорогах Європи у другу світову війну. Але й веселих співали, й жартували, примовляли: “Тільки й притики, що починки превеликі”, мовляв, уже час і за роботу братись. Хоча роботи в колгоспі вистачало і в свята, і в будень. А тому відзначали Різдво, святого Василя, Водохрещі та інші свята найчастіше увечері, коли вертали з роботи в бригаді…То ж не про них була приказка:  “Хто не робить після Предтечі, того б’ють у плечі”.

Якщо бути точним, то й завтра ще не можна працювати, братись за велику роботу, бо завтра у православному календарі Різдвяний день, він випадає на п’ятницю, як і перший день Різдвяних  свят. Цього дня люди ходили один до одного в гості, але дотримувались правила: “Де люблять, там не вчащай, а де не люблять – там не бувай”.