Так багато добра
Коли між літом і осінню стає вересень, наша хата нагадує мені призабуту казку. Лиш одчиню сінешні двері, і мене огорне теплий аромат спілих яблук. Вони стоять у великому ящику, і світять рожевими боками. А вже за хвилину починаю вловлювати терпкий запах диких грушок. По драбині піднімаюсь угору.
Так і є: все горище ретельно заметене і встелене свіжою соломою, а на ній улежуються грушки. Лежать груші та яблука і в чулані. Тут же, в чулані, засік. У ньому і мій набуток: під час літніх канікул я все літо вантажив збіжжя на машину і возив на елеватор, заробив аж 130 трудоднів, на кожен з яких одержав по три кілограми пшениці.
З хати виглядає матінка: “О, це ти тут шарудиш? Заходь.” А в хаті в усіх кутках і на покуті розкошує літо: на вікнах, ніби рушники, розвішані вінки цибулі, у печі і на теплій черені сушаться яблука і груші. Пахне чебрецем і полином. Цей запах ніколи не вивітрюється з хати. Снопики євшан-зілля, буркуну, ромашки польової розкладені на сволоку, розкладені на полицях, у миснику. У відварах цього зілля миють голову, купають малих дітей, п’ють, коли нездужають.
Знадвору чую голоси… Виходжу за поріг, коли це у двір зарулює мій давній знайомий пасічник дядько Яків Жмур. Кругле засмагле на пасіці обличчя Якова світиться доброю посмішкою, яку він намагається прикрити долонею. У дядька зламався зуб, і він не хоче показувати щербину.
– Оце меду тобі привіз, – каже, – бо минулого разу помітив, як ти змарнів на студентських харчах.
І так мені радісно, що вересень дарує тепло і аромати літечка, що матінка посміхається молодо, і що так багато добра на світі.