Олександр Токар

Жила в нашому селі бабуся Ївга. Знала всі православні празники, то ж до неї наші мами завжди ходили за порадою: що робити на те чи інше свято.

– На Дмитра, – казала Ївга, – треба поминати дідів-прадідів. Першу хлібину, спечену і цього дня, й до весняного Юрія треба було давати за померлих. Коли ж хто забуде це правило, того святий Дмитро не запише до Книги життя. Стара Ївга розповідала, як вона замолоду, коли самостійно господарювали, на Дмитра виходила з батьками на межу свого поля, кланялась землі, приказуючи: “Спочивай, земелько, поки грім не загримить”.

Святий Дмитро (восьме лисопада) сам іде й зиму за руку веде. З Дмитра вже не виганяють на пасовиська худобу, господарі повністю розплачуються з чередниками, а ті влаштовують бучне свято на често закінчення сезону.

Після Дмитра вже не можна засилати сватів. То ж дівчата, які до цього дня перебирали женихами, згодні вийти заміж за будь-кого, аби не засидітися в дівках. Тому й кажуть: “До Дмитра дівка хитра, а після Дмитра аби сякий-такий чоловік був, щоби хліба роздобув”. Але скажу, що це було давно. Зараз дівчата перебирають женихами цілий рік.

Колись із Дмитра починались вечорниці. Дівчата, попоравши домашні справи, сходились в одну якусь хату, найчастіше до одинокої жінки. Брали з собою вишивання, хтось ішов з мичкою, хтось з веретеном, щоб прясти й сукати. Співали пісень, жартували. Потім надходили парубки. Кожен спостерігав, як дівчина працює, що вміє робити. Пам’ятали материн наказ: “Дивись не на личко, а на руки”.

З Дмитрієм пов’язано багато прикмет. Ось деякі з них. Якщо  на Дмитра день без снігу, то ще не буде зими. Якщо на Дмитра замерзла земля, дме холодний вітер, снігу не буде до Нового року. Якщо на Дмитра дощ, то на третю Пречисту – це четверте грудня – снігу буде по коліна. Якщо ж відлига, то на теплу зиму і ранню весну.