Олександр Токар

Навесні, коли розквітає калина, увесь білий світ гарнішає. А сонце, яке бачить стільки краси на всій землі, помітивши в куточку нашого двору розквітлий кущ калини, дивується: “І звідки ти взялась така гарна та пишна”. А коли увечері в небі з’являється молодий місяць, він, щоб не бачили зорі по-парубоцьки підморгує калині. Цієї пори золотий пилок Чумацького Шляху стає схожий на пелюстки калинового цвіту.

Весною калина – символ дівоцтва, а пізньої осені – ознака материнства. Зимової пори, в лютому, калиновий кущ нагадує мені картину Заслуженого майстра народної творчості України Федора Панка – він увесь у червоних кетягах. І так стоятиме аж до весни, поки деревце не викине зеленого листя.

Лютневої днини приходжу до куща посмакувати червоним дивом. Прибиті морозами, обмиті рясними дощами кетяги солодко терпкі. Під кущем багато кісточок і ягід, бачу й мереживо пташиних слідів. Значить, сюди постійно прилітають снігурі, що живуть у густих заростях терену в балці за селищем. День стоїть не по-зимовому теплий: угорі високе синє небо, чисте, ані хмаринки на ньому. І на цьому тлі ще червонішими здаютьсякетяги калини…

На околиці міста, у дворах робітничого селища всю зиму полум’яніє калинове багаття. Заходьте у двір і вас пригостять калинниками – це такі пироги з червоними ягодами. А моя сусідка Наталя якось принесла гостинця – наливку з калини. Молодиця з осені тримала її у темному бутлі. Добра наливка, на смак така ж сама як і ягода – солодко-терпка, але з гірчинкою.

– Ох і смачний же, – хвалю гостинець. Сусідка ж таємниче посміхається, мовляв, зачекайте. І ось за кілька хвилин я відчув, як хміль зашумів у скронях, розлився теплом по всьому тілі.

…На даху будинку заскакала зграйка снігурів та горобців. Прилетіли обідати до куща калини. То ж не буду заважати птахам. Нехай поласують червоним дивом.