Через нашу хату вже качки летять
Той весняний ранок видався дуже непривітним. У низинах слався туман, згори звисали кошлаті хмари. Але потім розгодинилось: туман сховався у діброву й очерети, а хмари виплакали свої сльози у річкові заплави і лимани. І в небі заясніло чисте, як дитяча посмішка, сонце.
Над луками, над грузькими шляхами й полями загомоніли пташині зграї.Один за одним тяглися ключі крякви, чирків, крохалів. Але що це? З-за обрію виповзла хмара, яка була схожа на величезний невід. Так, ніби невидимі рибалки тягнуть його по небосхилу.
– То дикі гуси, – сказав нам відомий у Приорільському краї мисливець, орнітолог і журналіст, редактор районної газети “Наше життя” Володимир Латайко. – І летять вони далеко-далеко на Північ: на Кольський півострів, на Таймир. Нам від цих тисячних табунів перелітних птахів, можна сказати, тільки шкода, бо вони виїдають посіви озимини, виганяють тих диких птахів, які б повинні гніздитись на наших водоймах.
Раніше таких масових перельотів ми не спостерігали. Чому так сталось у природі, нам невідомо, але, видно, маршрути у них чомусь змінились і вони щовесни стали тепер літати через наші краї.
– Що ж робити, Володимире Федоровичу?
– Мисливці закликають дати дозвіл на відкриття весняного полювання на перелітних гусей. Таким чином відігнати їх, хай летять туди, де гніздяться, на свою батьківщину – на Таймир.
А ми ж, було, хлоп’ятами, як побачимо диких гусей весною, гукаємо: “Гуси, гуси, зав’яжу вам дорогу, щоб не втрапили додому”. Тепер же, виходить, треба не зав’язувати дорогу птахам, а навпаки, виганяти їх зі свого краю, щоб швидше летіли додому і не робили тут шкоди…