Олександр Токар

П’ятнадцятого лютого в українському народному календарі – Стрітення – день, коли, як здавна казали наші люди, зима йде туди, де було літо, а літо – де була зима.

Цього дня, пам’ятаю, матінка наша, стоячи біля вікна, ніби молитву проказувала:”Іди, зимо, до Бучина, бо ти нам уже наскучила”. А й справді, морозами, відлигами, хуртовинами зима так набридла нам, що ми, дочекавшись Стрітення, босими вискакуємо у двір і топчемось по снігу, в такий спосіб проганяючи зиму до невідомого нам Бучина. Танцюємо доти, доки мати не крикне з хати:”Досить, хлопці, зима вже й так скоро піде звідси”. До цього дня в школі готували виставу про зустріч зими з літом. Зима – стара баба у стоптаних драних чоботях, вся трясеться, а літо – молода дівчина у віночку, зеленій сукні, усміхнена.

– Боже поможи тобі, зимо, – каже літо.

– Дай, Боже, здоров’я, – відповідає зима.

А літо дорікає їй:”Бачиш, зимо, все що я надбало, напрацювало за тепла, ти поїла та попила. Йди геть від нас”. А зима ще й сперечається, не хоче йти.

Якщо до вечора стане тепліше, значить, літо пересилило зиму, а якщо похолодало, то це ознака того, що перемогла зима і ще довго буде сидіти у лютого на покуті.

На Стрітення літні люди йшли до церкви, святили воду і свічки. Сила стрітенської свяченої води, кажуть, не менша, ніж Йорданської, тієї, що посвячена на Водохреща, 19-го січня. Вважалося, що стрітенська вода дуже помічна від хвороби, яку спричинило “погане око”. Хвороба називається пристріт. Стрітенську воду давали коровам, телятам. коням, щоб не хворіли, і пасічники наші кропили нею вулики. Пам’ятаю, виряджаючи синів на війну в 41-ому, діди й бабусі кропили їх стрітенською водою ще й примовляли:”Боже тебе збережи”.

Побутувало повір’я, що громницькі свічки, посвячені в церкві на Стрітення, уберігають хату від грому. Коли починалась гроза влітку, то запалювали “громницю”, щоб грім хату не підпалив. Її давали в руки і тим, хто відходив за межу цього світу.

Примхи погоди на Стрітення породили багато прислів’їв та прикмет. Ось кілька з них:”На громницю маєш зими половицю”; “Якщо на громниці день ясний, то буде льон прекрасний”. Якщо на Стрітення відлига, пропаде весна надовго. На дахах довгі бурульки – ото ще стільки випаде снігу. І все-таки мене наснажує таке прислів’я:”Дуй, не дуй, не к Різдву йде, а к Великодню”.