Олександр Токар

Як тільки на луках з’являться блакитні блюдечка талої водиці, сюди першими прилітають журавлі. Ось у далині з’явився пташиний ключ, і вже виразно чути гучні голоси журавлів. Таке враження, ніби хтось з музикантів налаштовує велику валторну. Але журавлі кричать дуже рідко. Через це їх називають мовчунами. Як казав мені дід Заливаха Дмитро, журавлі озиваються двічі на рік: весною – на тепло, восени, як відлітають у вирій – на ранню зиму.

Побачивши весною журавля, жінки та дівчата обов’язково кажуть: веселики вертають. Бо як скажуть “журавлі”, то будуть журитись увесь рік. А веселиками їх називають неспроста. В гарному настрої ця птаха любить розважатись. Якось повертаючи зі школи, а шлях наш лежав через луки, ми побачили картину, від якої всі заніміли. Кілька журавлів ходили побіля болота й танцювали.

Вони розправляли крила, брали трісочки зі старого рогозу та очерету, скошеного взимку, підкидали вгору, потім ловили. Саме ця риса журавля відображена і в казках, і в піснях народних, як скажімо оця: “Журав грає, журав грає, журавочка скаче”.

Але такі пташині розваги можна побачити не часто. Як тільки озера зазеленіють молодим очеретом, а у недалекому гаї на кущах верболозу з’явиться листя, журавлині пари починають мостити гнізда. Збирають суху травицю, гілочки дерева, очерет і рогіз. Потім журавка знесе два яєчка і починає їх висиджувати.

Поруч з гніздом журавля виводять потомство і сіра чапля, і бугай, і всяка інша птаха, що живе на болоті. Гнізда журавлів ми бачили і в кущах на полі, де сіяли жито або садити баштани. Журавку помітити важко. Вона може намазатись болотним баговинням і тоді стає непомітною для стороннього ока.

Руйнувати ж гнізда журавля ніхто не наважувався. Це вважалось великим гріхом…