Олександр Токар

Як тільки березень замкне ворота зими, як тільки в холодному і низькому хмарному небі почуємо шурхотіння крил перелітного птаха, так і поспішаємо на річку. Для нас, школяриків, не було у березні цікавішої події як льодохід. Спочатку наша тихоплинна Оріль набухає, з-під криги на берег виходить вода. В якусь мить над замерзлою рікою гримить грім. То скресає крига. Ми довгими палицями ловимо крижини, тягнемо їх до берега. Тоді стрибаємо на на них, аби покататись на весняній воді, об’їздити норовисту річку.

Звичайно, березень, це весняний місяць, але ж початок справжньої весни настає пізніше. Одні вчені будують свої спостереження на рослинах. Коли зацвітає ліщина, а це відбувається двадцять третього березня, – вважають, що це переддень весни, рання весна – 23 квітня – цвіте ясен, а справжня весна – 10- травня, – коли починає цвісти каштан кінський.

Двадцять п’яте травня – це початок раннього літа. У нас, у Придніпров’ї, прихід весни пов’язують з Явдохою, котра припадає на чотирнадцяте березня. До цього дня колись випікали обрядове печиво, так звані веснянки.

Біологічно весна приходить тридцятого березня – на Теплого Олекси. Але остаточним справжнім утвердженням весни вважають Благовіщення – сьоме квітня. Це коли прилітають лелеки. Хай там сніг летить, а на озерцях, що в луках за стелом, плавають крижини, все одно лелека вертає до рідного краю, до свого гнізда.

У нашому селі, та й навколишніх селах, чотирнадцятого березня виходили в поле, якщо можна було вийти на суху ділянку лугу, щоб послухати живого провісника весни-ховраха. Якщо він вилізе з нори й свисне, значить прийшла весна. Тому й кажуть: “Просвистів байбак – ховай у затінок сіряк”. З давніх давен наші люди самі закликали весну. Дівчата водили хороводи, співали: “Ой весна, днем красна, що ти нам, весно, принесла?

Та принесла я вам літечко, щоб родило житечко”.