Олександр Токар

Десятого лютого за народним календарем – Юхима. Він прикметний тим, що по ньому визначають характер майбутнього літа…
Довгий час по війні у нашому селі не було радіо. Через це люди не чули й не знали прогнозів синоптиків, а користувались власними передбаченнями. Щоразу десятого лютого матінка наша посилала мене на город за садком, аби я узнав, чи вітряно там, чи тихо.

В затишку можна й не відчути подиху вітру, а ось на городі, звідки видно весь куток нашого села й сусіднього, одразу вгадаєш, звідки вітер віє і якої він сили.

Виходжу, дивлюсь. Ось і наша сусідка, тітонька Федорка, вже розпалила в печі, топить у хаті. З комина тягнеться дим. Рівний, густий, хоч вилазь по ньому на небо. І в інших сусідів дим так само рівний, довгі пасма повзуть угору і тільки там, у височині рідшають і зникають в ранковому небі.

А небо густо синє, де-не-де блимають далекі холодні зірки. Отже, літо має бути сухим. Вітер на Юхима віщує мокре літо. Через це й кажуть: “Як сухе літо – купуй бджілку, а як мокре – корівку”.

Чисте небо на Юхима – ознака того, що день буде сонячним. В затишку, на осонні, вже й капатиме зі стріхи. недарма з-поміж багатьох назв лютого є й такі: капіжник, бокогрій.

Та все ж найбільше ми вірили тоді і зараз віримо народним прикметам п’ятнадцятого лютого. Цей день називається Стрітенням.