Олександр Токар

Тринадцятого грудня – Андрія. Це свято вважається жіночим. На Андрія краща половина православного суспільства не пече хліба, не шиє і не пряде. А дівчата, які ще тільки мріють про заміжжя, так вони, як то мовиться, й за холодну воду не беруться. Їм би тільки те й робити, що ворожити на судженого.

В одному з кутків нашого села жила-була самітня жінка. До неї напередодні свята Андрія пізно увечері сходились дівчата, яким уже час під вінець. Гуртом пекли пампушки – їх у селі називають балабухи. Кожна дівчина брала пампушку, помічала її і клала на низенького ослона.

Потім впускали до хати собаку господарки. У голодного пса очі розбігались, коли він бачив перед собою стільки добра. Чию пампушку він з’їсть першою, та дівчина першою і заміж вийде.

А на свято Андрія дівчата просто ворожать, просячи: “Дай, Боже, знати, за кого вийду заміж, з ким буду конопельки брати”.

А ще в нашому селі жила бабуся з Полісся, то вона завжди перед святом Андрія ретельно мила діжу, в який вчиняла й місила тісто на хліб, ставила її на вишитий рушник. Багато наших селянок перейняли цей обряд, завжди на Андрія ставили діжу на почесне місце в хаті – на покуті, під іконами.

До речі сказати: біля діжі в будь-який день не можна було сваритись, мати докоряла: “Он діжа опариста в хаті, а ви завелись, як горобці на полові”.

Примічали: якщо напередодні Андрія іде сніг, то буде хурделиця цілий тиждень. Якщо вода в річці шумить, клопочеться чимось, чекайте завірюх.

А ось кілька прислів’їв та приказок, пов’язаних з Андрієм: “На Андрія треба кожуха-добродія”. “На Андрія робиться дівицям надія”.

Тож нехай здійсняться дівочі надії на щасливе заміжжя.