Олександр Токар

Вісімнадцятого грудня – день Сави. Це одне з веселих свят. У родинах, де чоловік з таким ім’ям, справляють жартівливі обряди пошанування іменинників. Ми теж прилучаємось до цього, беремо участь у веселих обрядодіях.

Біжимо до школи рано-рано. Надворі ще темно, але хата дядьки Сави уже світиться вікнами. Потихеньку завертаємо у двір і починаємо частівку: “Як був Сава, то не їв сала, а їв паляниці, щоб любили молодиці”. Ось у дверях загуркотів засув і на поріг став дядько Сава, рудий, аж червоний у світлі, що падає на нього з хати. Ми, як горобці, розбігаємось вусібіч, але дядько в гарному настрої.

“То чого ж ви лякаєтесь, підходьте, пригощу, це ж моє свято”. І пригощав: пиріжками, коржиками, а то й карбованця дає на гурт. Увечері до Сави приходять гості і він влаштовує вечерю. На столі скоромного не було, бо ж Пилипівка надворі, піст. Отож обходились без сала. Їли капусту, квашені яблука, пироги з картоплею та квасолею, оселедці.

Жінки заводили: ”Савка вмер, бо слабий був, жінку бив, бо дурний був, ой вип’ємо по чарочці та заспіваймо по Савочці…” Дядько Сава ніколи жінку свою й пальцем не чіпав, але слів із пісні не викинеш. До речі, всю його сім’ю називали Савами, а матір іменували Савчихою. Якщо в когось хворіла дитина, бігли до Савчихи, вона порадить, як лікувати, дасть зілля для припарки.

Цього дня жінки в нашому селі брались до рукоділля, бо ж казали: ”Прийшла пора і савити, і варварити, і куделю прясти”. А про ту жінку, котра лінувалась прясти, казали: ”Савила та варварила і сорочки собі не справила”.

Зі святом Сави пов’язано багато прислів’їв та приказок. Наприклад: Сава приїхав на білих санчатах. Варвари ночі увірвали, а Сава став день доточувати. Сава мостить, а Микола гвоздить. Сава – батько зимового Миколи. До речі, святого Миколи буде завтра. Це вельми шановане свято.