Олександр Токар

Дев’ятнадцятого грудня за православним календарем день Святого Миколая. Цей празник відзначають широко й урочисто, особливо чекають святого Миколая діти, яких він завжди обдаровує гостинцями.

І досі пам’ятаю, як хлопцем я одержав подарунок від Миколая. Якось напередодні свята матінка сказала: “ Ти вже школяр, треба й одягти тебе, щоб не гірше сільських був, та ось грошей ніяк не назбираю. Може, завтра Миколай щось принесе”. Скажу, що досі Миколай обдаровував нас то яблуком, то глиняним свистком. І ось прокидаюсь уранці, аж у мене під подушкою омріяний одяг: хоч із простої матерії, але новенький костюм.

Того дня я був найщасливішим у класі, та не меншою радістю поділились і мої ровесники: одному Святий Миколай подарував ковзани “снігурі”, другому сорочечку, а ще комусь цікаву книжку.

У нас і досі зберігається ікона Миколая-Чудотворця. Ще з дитячих літ я запам’ятав добрі очі святого. А наш односелець Дмитро Заливаха, що й сам обличчям схожий був на Миколая, розповідав багато цікавих легенд про Чудотворця. Буцімто самому дідові допомагав Миколай.

А було це так: поїхав Дмитро по сіно на луки, навантажив повен віз. По дорозі трапилась баюра, а візник не помітив її. І колесо вскочило туди. Смикали, смикали воли – не витягнуть, дід устав, помолився святому: “Поможи, Миколаю”. Потім уперся плечима, гейкнув, воли сіпнули, і віз викотився на рівну дорогу.

Чи не в кожній хаті в моїм селі я бачив ікону Миколая-Чудотворця. Наші дідусі та бабусі вірили, що він захищає бідних і нещасних, допомагає вижити в скруті. За легендами, Миколай рятував козаків з турецької неволі, його образ я бачив у рибальських куренях під Одесою.

До Миколая прийнято віддавати борги. “Якщо ти мені не віддаси до Миколи, то вже не оддаси ніколи”, – гласить народна приказка. Серед людей існує багато прикмет, пов’язаних з цим днем: великий іній – на врожай хліба. Як на Миколая піде дощ – буде гарною озимина. Морозяний день – теж на врожай хліба й городини.