Олександр Токар

Чотирнадцятого вересня за народним календарем свято Семена, або ще Симеона Стовпника. В усі часи хліборобським обов’язком було обсіятись до Семена, впорати інші роботи у полі.

…Цього дня усіх Семенів вважають іменинниками. Отож, беруть гостинці, серед яких і чвертка горілки, та й прямують до дядька Семена привітати його зі святом, побажати здоров’я, усіляких гараздів, головне ж – вагомого врожаю жита й пшениці на майбутнє літо. Дядько сидів наряджений, як нова копійка. Семениха ж прибрала в хаті, побілила стіни й стелю, наготувала всяких страв. Разом з жінками-гостями накривала стіл.

Свято Семена, скажу вам, сповнене високої поезії і теплих людських почуттів, радості. Бо ж закінчились жнива, посіяли озимину. Чому ж не посидіти за святковим столом, не поспівати та пожартувати. Я ще пам’ятаю часи, коли люди пили горілки дуже мало, це були окремі дядьки, що впивались, але й то від випадку до випадку. І так мило та добре за столом, де немає п’яних.

Для мене ті свята були щасливою нагодою послухати пісень, жартів, подивитись, як танцюють люди. Святковий одяг, добрий настрій до невпізнанності міняв і дядьків, і тіточок.

Зі свята Симеона Стовпника починалось старе бабине літо. Яка це краса, люди. Надворі тепло, сонячно, над землею пливе біле павутиння, заплітає садки, сідає на городи. І така радість огортає душу, так легко й добре йти рідною стежиною у поле, на луки, в діброву помилуватись красунею осінню.

Був на Семена ще один звичай, який ішов з княжих і докозацьких часів. Це звичай постриження молодих хлопців. Юнаків садили на коней, везли до церкви й там, після служби Божої, сам священник стриг хлопців. Відтоді вони вже мали повне право їздити верхи на конях, тобто ставали справжніми козаками.

І насамкінець, запам’ятайте прикмету: на Семена ясно – осінь буде погідною і теплою.