Цвітуть васильки в житі

Липень завжди багатий на блакитні кольори, та ще більше їх стає, коли зацвітають васильки. Уранці вийдеш у поле і помічаєш, що жита посвітліли. Там розквітли васильки. Ця польова квіточка весела, привітна, без неї важко уявити жито. Хоча й боровся селянин з василечками: і сапою полов, гербіцидів укидав під посіви, а вони ростуть собі й ростуть, звеселяють поле, світять своїми синіми-синіми озеречками.

Васильки високі, але ніколи не перевищують жита, стебло сухе, жорстке, на ньому невеличка голівка, довкруж якої зібрані сині пелюстки. Ми хлопчаками, замість ромашки, рвали васильки й гадали на їх пелюстках: любить-не любить, серце голубить…

До речі, про васильки складено багато пісень, і всі вони пронизані лірикою, у них оспівується краса природи, хлібного поля. Є й сумні рядки у віршах про цю квітку, як ось ці: “Синіли на межі прощально васильки, вони мені голівками хитали”.

Справді, прощатися з полем, з василечками завжди важко, завжди сум огортає душу. Але зараз прекрасна пора: колосяться хліба, розкошує сонце, і неба синє шатро перекинулось над полями. І васильки світять блакитними очима на весь світ. І відкривається така глибина літа, про яку важко сказати простим словом.

Так буде до кінця жнив у серпні, аж поки не зорють поле, не посіють нове жито. А в мене стоятиме аж до майбутнього літа скромний букетик василечків. Вони засохнуть, стануть крихкими, але нагадуватимуть мені про високе літо, про те, як добре жити на землі, і яка вона гарна, коли на ній спіють хліба, цвітуть васильки та інші квіти…

Відповісти


Warning: Undefined variable $user_ID in /home/otokar/web/otokar.com.ua/public_html/wp-content/themes/toonewsy/comments.php on line 39