Олександр Токар

Я прокинувся від того, що дзенькнула клямка на дверях. Глянув – на порозі мама в зарошеній спідниці, а у фартусі, яким вона підперезана, великий сніп кропу.

– Навіщо стільки, мамо?
– А ти хіба забув? Сьогодні ж Прокопа.

Справді, це ж сьогодні двадцять перше липня, за народним календарем Прокопа. У лісі достигають чорниці, а в полі – пшениця та жито. Люди, які знаються на лікувальних рослинах, цього дня до схід сонця збирають кріп.

Його заготовляють не лише для соління огірків та іншої городини, а ще і як засіб для лікування головного болю. При цьому вважають, що дорослим треба мити голови у відварі кропу, а дітей купати в ньому.

Кріп в’яжуть невеликими снопиками і вішають у сінях, на горищах, в чуланах. Духмяний запах цієї рослини довго не вивітрюється з приміщення. Вже і яблука не пахнуть, і чебрець, а кріп, лиш торкніть його, нагадає густим ароматом і спекотне літо, і щедрий урожай огірків та помідорів на городі. На Прокопа наші пасічники вже не збирають бджолині рої.

– Чому? – питаю свого колегу і кращого пасічника серед журналістів Олександра Святину, кореспондента газети “Зоря”.
– Після Прокопа, – відповідає Олександр, – бджолина сім’я вже не встигне запастись кормом до нового медозбору.

Прокіп не дає селянинові спати. Хлібороб і днює зараз, і ночує в полі, збирає врожай ранніх хлібів. Тому й приказки до Прокопа відповідні: “Прокіп нав’язав сім кіп”, “На Прокопа приготуй плечі до снопа”. Є навіть загадка: “Що за молодиці регочуть серед пшениці?” Відповідь: “Копи”.

Нагадаю, колись урожай збирали не комбайнами, як зараз, а косили пшеницю та жито вручну, а також лобогрійками, жниварками, в’язали у снопи і складали спочатку в полукіпки, а потім у копи. В полукіпку – тридцять снопів, а в копі – шістдесят.