Олександр Токар

Кажуть, сьогодні Іван Предтеча забирає свята на плечі. Бо вже закінчився новорічно-різдвяний цикл празників, час, як мовиться, і честь знати. А день сьогоднішній називають різдв’яним, бо він припадає на той самий день, що й Різдво Христове. У нашому селі його називають Пів-Івана, бо святкують лише жінки. А ще називають “виряджанням”, “проганянням” празників. Саме Пів-Іваном завершуються свята.

Пам’ятаю, цього дня до нашої оселі сходилось багато жінок, приносили вино, закуску, сідали до столу, щоб випити “на коня” на прощання з усіма святами. Десь за годину матінка вносила до хати прядку і мички. Це була ознака того, що вже скінчились празники, час і за роботу братись. Пригостившись, жінки складали ткацький верстат, який залишився ще від батькового діда. Він був єдиним на весь куток села. Отож, на ньому ткали полотно і рядна мама та сусіди. Гарний був верстат – з дуба, йому не було зносу. Та лиха доля змусила маму проміняти верстат навесні 1947-го року на макуху. Треба ж було виживати в ті голодні часи.

З-поміж інших обрядодій на Різдв’яний день пам’ятаю ще й таку: в’язали з обмолоченої під час Пилипівського посту гречки перевесло, йшли з ним у гості, а переступивши поріг жартома казали:”Нате вам ковбасу”. Господар мав частувати гостей. І знову починалось гуляння.

Варто сказати, мабуть, про те, що пити й гуляти – давня, і не дуже добра слов’янська традиція. Існує багато різних переказів про хлібосольство Руських князів, зокрема, великого князя Володимира. Гостинність властива селянству. А прислів’я, приказки, ”припросини”, пісні – це, можна сказати, кодекс гостинності українських селян.

Припросини за столом починаються після першої чарки. Кажуть:”Випийте по другій, щоб на одній не скакали”. До третьої чарки кажуть:”Бог Трійцю любить”, а четверту – Богородицю, а п’ятий Спас і так далі. Отож необхідно дотримуватись розумної міри, пам’ятати золоте правило мудрих людей:”Де люблять – не вчащай, а де не люблять – не бувай”.