Були й ми колись молодими (26 червня)

Сьогодні в народному прогностику – день Килини, або ще Акилини. Пам’ятаєте Шевченкове: “Сім’я вечеря коло хати, вечірня зіронька встає”? Так ось за традицією саме після Килини українська сім’я, сільська, звичайно, готувала їжу і вечеряла переважно надворі. Десь у затінку старого вишняку, неподалік хати чи не в кожного селянина стояла кабиця. Саме на ній і готували сніданок і вечерю.

Йдеш, бувало, призахідної пори вулицею, і з кожного двору линуть апетитні запахи. На вечерю дуже часто варили галушки й затірку, супи, пекли коржі. Тут же, біля кабиці, під розлогою гілкою вишні стояв невеликий столик, за яким і вечеряли. Дехто виносив стіл на середину двору, ставив його на густому зеленому спориші. За вечерею час лине швидко. Не встигнемо наговоритись, а вже встає вечірня зірка, вже й сутінки заходять у двір. Мама каже: пора, хлопчики мої, в ліжко, бо завтра корову до череди гнати.

До Килини на селі мали провіяти найпізніші зернові культури, зокрема, гречку та просо. Тому й приповідка існує така: “Килини – останні посіви”. Але сівба пізніх – то робота на один день чи й на пів дня, а ось косовиця сіна, яка починається по Килині, то вже справа нелегка, й така, що за день не робиться. Колись це був один з найважливіших періодів селянської роботи. Крім косарів, на луки виїздили жінки та дівчата. Вони розпушували покоси, аби ті швидше сохли, згрібали й клали сінов копички. І хоча й важкою була ця робота, але кого б не спитав з колишніх косарів про жнива на луках, кожен скаже: ех, були й ми колись молодими.

Відповісти


Warning: Undefined variable $user_ID in /home/otokar/web/otokar.com.ua/public_html/wp-content/themes/toonewsy/comments.php on line 39