Олександр Токар

З цієї пори можна купати коней, корів та іншу худобу. У нашому селі цю справу найчастіше доручають дітям.

Селянські діти добре знають, що коні, корови та воли уміють добре плавати. Це уміння їм закладено самою природою. А тому біля худоби можна й самому навчитись плавати. Пам’ятаю, як ми, хлоп’яки, хапалися руками за хвости чи за гриви коням, а коровам та волам за роги. Звичайно, треба, щоб корова добре знала малого пастуха, бо як ухопишся за роги чужої худоби, то вона може так труснути головою, що швидко опинишся на глибині. Пам’ятаю, як учились ми триматись на воді, то існувало таке повір’я: щоб добре плавати, треба їсти цвілий хліб. Коли я спитав діда Заливаху, а чому це так, він не то жартома, не то серйозно, відповів: “А ти кинь шматочок цвілого хліба у воду, і побачиш, що він довго не потоне”.

Купаючи коней, слідкували, аби вода не потрапила їм у вухо. Зате ми часто вилазили з річки чи озера з повними вухами водиці. Щоб вилити її, закриваєш вухо долонею, скачеш на одній нозі, приказуючи: “Коду, коду, вилий воду на колоду, чи на дощ, чи на грім, чи на блискавку”. Якщо багато витече води в долоню, кажеш: у мене на дощ, а якщо мало чи й зовсім нічого, то це вважалось на блискавку чи на грім.

Що ж стосується свята Тимофія, то казали: “На Тимофія велика надія”. Тобто він має показати, якою буде погода. Якщо сонячно й тепло, то так само буде в кінці травня. Нині ж на селі завершують сівбу пізніх культур, а тому дощі цієї пори вважаються золотими. Від них залежить і озимий хліб, і, особливо, ярина.

Отож, як колись, дитячої пори, співали ми: “Дощику, припусти, на бабині капусти, на дідове сіно, щоб зазеленіло”.