Олександр Токар

Двадцять другого травня церковні календарі відзначають день святого Миколи Чудотворця. Миколаю відведено два дні на рік: весною, 22-го травня, а взимку – 19-го грудня. Тому й кажуть: на першого Миколи не буває холодно ніколи; а на другого Миколи не буває тепла ніколи.

Микола Чудотворець дуже популярний святий: що травневий, що грудневий. Саме цього дня, у травні, коней уперше виводили на пашу. З нагоди події священники відправляли молебінь, кропили коней свяченою водою. Казали: “Прийшов Миколай – коней випасай”, або ще “Святий Юрій корів пасе, а Микола – коней”. Старі люди колись розповідали мені про звичай, що існував у селах України. На день весняного Миколи влаштовували так звані заздравні обіди, які селяни називають нікольщиною. Про це свідчить зокрема така приповідка: “Понаставляли мисок тих, як на нікольщині”. Вважають, що святий Микола – покровитель мореплавців.

Автор роману “Кочубей” та історичної повісті “Мазепа” Микола Сементовський пише про те, як козаки збирались у морський похід. Напередодні ранком йшли до церкви молитись Богородиці та Миколаю. У день відплиття випивали прощальний келих меду, зав’язували в сорочку жменьку землі, щоб як доведеться помирати на чужині, то з рідною землею. Коли на кораблі налітає буря, моряки моляться святому Миколаю. Інколи виносять ікону Чудотворця на палубу і просять святого порятувати корабель.

На весняного Миколая вигонять велику й малу худобу на полонини. Особливо мальовничий полонинський хід влаштовують у Верховинському районі Івано-Франківщини. Сам бачив і свідчу на тім.

Фольклорні джерела зберегли багато поетичних зразків, пов’язаних з весняним Миколою. “Держи сіно до Миколи – не побоїшся зими ніколи”, “Не хвались на Юрія посівом, а хвались на Миколи травою”, “Після Миколи не можна садити баштану, бо зав’язі не буде”…