Олександр Токар

На дніпровських кручах і в долинах біло-біло від ніжного квіту абрикос, ранніх вишень, черешень і слив. Цієї пори здається, що й світанки настають раніше – так біло від того цвітіння. Особливо гарні у квіті абрикоси. Вони ніби наречені, що вийшли зустрічати свою долю. З квітки на квітку перелітають бджоли, збираючи одвічний податок – солодкий нектар, який, настане час, перетвориться на запашні меди. Бджоли, немов захмелені, гудуть, не перестаючи. У цій мелодії весни виразно чути голоси пташок. З високості, де грає сонце, спадають срібні дзвони жайворонків, радісно пищить синиця, перелітаючи з гілки на гілку, не змовкають голоси щигликів.

Але вернемося з високості на землю. Он луки вже зазеленіли молодою травицею, то тут, то там густо жовтіє першоцвіт, на галявинах, що в діброві, викидають дзвіночки світлокоричневі півники. А діброва після зими ще стоїть сіра. Та вже скоро зазеленіють листям клени та осокори. З-під густої ковдри торішнього листя пробились блакитні проліски.

Ожила природа, сміється, радіє весні, теплому промінню чистого сонця. Та ось набігає хмарина, кидає тінь на землю й відразу вчувається прохолода. Але невздовзі хмарина тане, на землю знову ллється густий жар сонця. У святочному спокої дрімає село, зігріте весною. Над городами тремтить тепле повітря. Мої земляки зауважують: “То Святий Петро жене отари овець на луки пастися”.

…Весна, квітнуть сади, квітне душа і повниться добрим настроєм.