Олександр Токар

8-го травня – день святого Марка. Найчастіше в цей день надворі тепло, а тому й кажуть: “На Марка небо ярке – на вулиці парко, а бабі в хаті жарко”.

…Лиш тільки блакитний вечір спуститься на землю, так, бувало, над селом зринає пісня. То співають дівчата, збираючись на вулицю. Саме вулицею колись називали в Україні весняні та літні розваги молоді. Вони проходили в певному місці на луках, біля чийогось двору, а в нашому селі найчастіше – на вигоні. Першими сюди приходили дівчата, співали різних пісень, та були серед них і такі, що призначені тільки для вулиці. Ось уривок з пісні, яку я записав студентом під час фольклорної експедиції: “Чом вуленька не широкая, чом травонька не зеленая? Як мені зеленою бути, коли мене дівчата топчуть жовтими чобітками, залізними підківками”. Хлопці з’являються на вулиці трохи пізніше. Співають: “Ой, туди ми йдемо, де гарні дівчата”.

Як правило, вулиця починається від Марка, коли надворі вже тепло. Як пише дослідник народних звичаїв: “Село весною – це справжнє море української пісні”. Скажу вам, що крім пісень і танців під час вулиці виконувалися й інші веселі забави, що їх багато знала тодішня українська молодь. Згадуючи ті вже далекі часи, на які припадала наша юність, думаю: як багато дала моїм ровесникам вулиця! Саме тоді в наших серцях плекалась пошана й любов до народної пісні, кращих традицій народу. Саме тут зароджувалась справжня чиста любов. Саме про це і в пісні, яку співали парубки: “Ой, ту ди ж ми йдемо, де нас вірно люблять”.