У воду гляне – скресають ріки (21 березня)

Як тільки березень вимете з останнього закутка сніг, а на луках і лісових галявинах розплющать очі анемона і первоцвіт, отоді, кажуть, прокидається Великий Грім. То Ярило, – бог наших пращурів – слов’ян, відмикає небо, щоб дощ землю окропив, дав їй нову силу.

З приходом Ярила земля прокидається, одягає розкішну багатобарвну сукню і все навколо оживає: ліси, діброви, поля й луки. Ходить Ярило ночами. Як подивиться на поле – квіти зацвітуть, а зведе погляд на ліс, і той оживає голосами веселого птаства, що повернулося з далекого вирію, у воду гляне – риба стрепенеться, оживають ріки й озера. Як торкнеться рукою молодого хлопця уві сні, в того кров закипить, покладе палець на дівочі вуста, дівчина іскрою спалахне. Отож, весняним надвечір’ям виходить молодь на Ярилове поле хороводи водити та пісень співати. І так усі захоплені цим дійством, що й не помічають, як минає ніч, і зорі на прояснілому небі зникають, а на травах сяє густа роса.

В різних слов’янських народів уявлення про Ярила різне. Білоруси бачать його молодим хлопцем на білому коні, наш, український Ярило, ходить пішки. На ньому – біла кирея, голова – у вінку з квітів, у правій руці тримає серп, а в лівій сніп жита й пшениці. Отже Ярило – це чоловічий образ весни, ніби пара дівчині- весні, бо в такий веселий час, як весна, все повинно бути в парі.

Відповісти


Warning: Undefined variable $user_ID in /home/otokar/web/otokar.com.ua/public_html/wp-content/themes/toonewsy/comments.php on line 39