Олександр Токар

Березень – найочікуваніший місяць селянина. Адже саме в березні він прокладає першу борозну в полі, кладе в землю перше зерно, з якого виростає хліб – головне багатство світу. Наша дорога до школи в сусіднє село прямувала через луки і поле. І ми, школярики, помічали, як швидко під молодим березневим сонцем тужавіє земля, прокльовуючи ранньою травицею. І ми першими приносили до школи звістку про те, що вже просвистів байбак. Наша вчителька Марія Кирилівна Бодня раділа з тієї, казала: “Оце прийшла справжня весна”.

І коли наставав урок української мови, Марія Кирилівна влаштовувала для нас диктанти на діалоги, при цьому обирала такі, що пов’язані з весною, поетичні. Один з них, віршований, запам’ятався на все життя: “Ой весно, весно, днем красна. Що ти нам, весно, принесла? – Та принесла вам літечко, щоб родило житечко”. А потім наставав день, коли мами пекли обрядове печиво, яке називається “жайворонками” і ми, виходячи в степ, за село, на луки, проказували: “Пташок викликаю з далекого краю”. Найчастіше ми помічали перелітних птахів з Кононового дня, а це вісімнадцяте березня – початок весняного сонцевороту, коли день переважає ніч.

Сонце у березні яскраве, чисте, ласкаве. Нас навчали мами: “Не кривіться з праведного сонечка, не кидайте в нього грудками, бо хліба не дасть. І пальцем не показуйте на нього, бо око виколеш йому, не плюй на сонечко, бо розсердиться, піде, й настане по цьому тьма”. А ще казали, що до сонця не можна повертатись спиною. Зауважте, шановні: найголовніший скарб людини – хліб, який дає їй життя, нагадує сонце. Весільний коровай, різдв’яна паляниця, щоденний хліб у хаті – це ніби маленьке сонце в кожному домі. У березні примічають: “Ранній приліт шпаків і жайворів – до теплої весни”; “Журавель прилетів – скоро лід зійде”; “Ворони купаються ранньою весною – до тепла”.