Осінь на порозі (30 серпня)
30-го серпня за народним прогностиком Мирона. Ранкової пори вигляньте у вікно. Якщо надворі туман і роса, день буде гожим.
Погожої днини вирушаю на дальні луки, що за нашим селом. Цієї пори тут червоним полум’ям палає калина, і терен наливається просинню. Молоде бабине літо сивими нитками засновує трави, гнучку парость лози. На осоненому узліссі цвіте низькоросла дика ружа, ніби справляє другу молодість. А в небі плинуть човники білих хмарин. І така тиша довкіл, що навіть чути, як в густій нескошеній уліті траві діловитими басами гудуть джмелі, а в невеликому селі під горою перегукуються півні, а ще далі, в замріяній долині дихають поїзди.
Раптом з-за вигину діброви з’явилась пара лелек, потім ще одна, ще кільеа. Покружляли над луками і сіли біля озерця. Сюди злітається чимало бусликів, молодих, міцнокрилих. Ходять повільно і щось ніби розказують один одному.
– То вони до вирію готуються, – казав мені сусід – незабутній дядько Максим Бандура, який добре знав звички птаха й звіра, й худоби всієї домашньої.
– Отож гуртом радяться, коли відлітати.
Обминаючи лелечу зграю, прямую до діброви. Якась вона вже не така, як була на початку серпня. Чи-то заснула, чи-то журиться недалекими вже осінніми негараздами. Згадалось: на Мирона починається листопад. Справді: на березі вже жлвтіють листочки, он уже й облітають, скоро й липа з тихою зажурою почне скидати з себе листя. Воно вже не густозелене, а таке, ніби притрушене сірим пилом. Осінь на порозі.
То ж не лініться у вільний день піти, як мовиться, на природу, щоб побачити ласкаво-печальну красу літа.