Олександр Токар

Святий Василь – покровитель землеробства. Взимку на новий рік за старим стилем підлітки ходять від хати до хати, засівають житом-пшеницею, вітають господарів з новолітуванням та Василем, а в серпні образ Василя пов’язаний з сезоном стриження і наступними після цього турботами по виготовленню з вовни теплих речей на зиму. Отож наприкінці літа в селі стригли овець, аби ті до настання холодів одяглися у новеньку вовну.

Цього дня наша сусідка бабуся Маркелка, що мала козу, берегла свою худібку від лісовика, котрий, за бабусиним уявленням, влаштовує козам переполохи. На Василя баба частувала всіх, хто приходив до неї в гості, сиром з козячого молока. На правах найближчого сусіда я часто бував у Маркелки й не раз старенька пригощала мене і простоквашею, і сиром домашнього виробництва. За це я допомагав їй рвати травицю, збирав у колгоспному садку опалі яблука. Баба сушила їх назиму для худібки.

На Василя літнього сонце ще припікає по-літньому, але вечори вже стоять прохолодні, а вранці вже можна було чекати й приморозків. На околицях Дніпропетровська цієї пори кочують тумани. З вагонного вікна ранкового поїзда бачу картину: в долині, на березі Дніпра стоїть густий туман. таке враження, ніби прибрежний ліс, будинки опинились у воді. Сонце піднімається вгору, туман рожевіє і ховається в густу зарость. А серпень усміхається прощальною посмішкою, даруючи нам радість, здоров’я та сили на дощову довгу осінь і ще довшу холодну зиму…