Статті з мітками Замальовки

Заходь на новий хліб

У жодному календарі немає свята хліба, але той, хто пережив коли-небудь голодний переднівок, скаже: перший хліб з нового урожаю – це справжнє свято… Як зараз бачу: повернувшись зі жнивного поля, матінка вчиняє тісто. Лице її аж сяє від радості, коли тісто починає ворушитись, тягтися угору, перевисаючи через край діжі. Я не сплю, хоча вже й […]... Заходь на новий хліб

Я теж на бусела схожий

Хто б не заходив у двір Євдокії Найди, його стрічав клекотом довгоногий лелека, що жив на вдовиній хаті… І невідомо, чи то він гостя вітав цей птах, чи нагадував тітоньці про чужого. А синів Євдокіїних – Бориса і Юру, як ті вертали зі школи, він упізнавав ще здалеку. Зіскакував з хати і косячи темним оком, […]... Я теж на бусела схожий

Хата моя

У нашій хаті завжди пахне полин, деревій, лепеха, увесь рік милують око мальви й троянди. Вони квітнуть на рушниках, які  мама вишивала молодою. За іконами, у миснику, на сволоці розвішані пучечки любистку, м’яти, васильків. Але найкращою буває наша хата влітку, коли все навкруги цвіте, вихваляється одне перед одним. У палісаднику розкошує любисток, нечесана панна, царська […]... Хата моя

Прилетіло літечко на рожевих крилах (червень)

Червень-початок літа і полудень року. На червень припадають Зелені свята (Трійця), Русалчин Великдень, початок Петрового посту. А головне – у червні стають на крило птахи й звірі, природа в червні – храм, який треба любити й оберігати від лихого ока, недоброї руки. Наші предки залишили багато різних спостережень про місяць, який одержав назву кореня червоного […]... Прилетіло літечко на рожевих крилах (червень)

Забрав свята на плечі (Іван Хреститель)

Є у православному календарі  день Івана Предтечі, або ще Святителя. Іван Святитель приходить на другий день після Водохрищ. Він прикметний кількома обрядодіями. Вранці на Івана мати давала мені окраєць хліба, який лежав під іконами ще з багатої куті, тобто з шостого січня, і я йшов із тим окрайчиком до корови у хлів, розламував його і […]... Забрав свята на плечі (Іван Хреститель)

Грудень землю грудить

Коли останній місяць осені обтрусить листя у садках та дібровах, і день стає куций, немов заячий хвіст, я починаю лічити дні, які залишились до початку грудня. Бо що б там не казали, що грудень похмурий і в свято, і в будень, та все ж саме в грудні народжується сонце і вирушає убік літа. А ще […]... Грудень землю грудить

Щоб вашої калини вітер не зламав

Десь на луках, у затишному куточку нашої діброви росте розлогий та густий кущ калини. Чиїсь добрі руки посадили його, може, на пам’ять про кохання, а може, то бабуся Бандурівська, що в усіх жінок нашого села роди приймала, пішовши за берег вічності, калиною стала. Колись вона мені сама говорила: якщо жінка багато родів прийме, і діти […]... Щоб вашої калини вітер не зламав

Так багато добра

Коли між літом і осінню стає вересень, наша хата нагадує мені призабуту казку. Лиш одчиню сінешні двері, і мене огорне теплий аромат спілих яблук. Вони стоять у великому ящику, і світять рожевими боками. А вже за хвилину починаю вловлювати терпкий запах диких грушок. По драбині піднімаюсь угору. Так і є: все горище ретельно заметене і […]... Так багато добра

Жив собі та був собі дід Арсентій

На розлогому дереві  нашого роду є одна вельми розкішна гілка. Це родина Арсентія Лошаденка, одного з трьох братів, що народились і жили в селі Велика Козирщина. Три війни за плечима цього дідугана: дві світові і третя – громадянська. Дід не любив розповідати про війни, бо завжди був проти них. Але якось за чаркою розповів, що […]... Жив собі та був собі дід Арсентій

Ні колоса, ні полоза не любить

Стрічаю дядька Єгора Бережного, а він питає: чи не хочеш поїхати в гості до літа? Зазвичай, я вже давно чекаю на цю радісну подію. Отож наступного дня з дядьками Єгором Бережним і Степаном Логвиненком їдемо на луки. З цього дня починали перевозити пашу з далеких відстаней. У нашому селі з діброви, де багаті сінами приозерні […]... Ні колоса, ні полоза не любить

За селом, де дзвонять коси

Я не знаю такої стежини у нашому селі, що не виводить на луки. Ось і одна з них вибігає зха хутір і пірнає  в густу лугову травицю. Нею косарі, як гуси, один за одним виходять до лугу, в літній ранок. Займають загінку і прямують до озерець, береги яких поросли очеретом, рогозом, лепехою. Назустріч косарям з […]... За селом, де дзвонять коси

Цвіте шипшина біля хати

Куди б не поспішав я червневого ранку: на луки до косарів, чи корову гнав до череди, а чи купатись на річку йшов, завжди спинюсь біля двору тітоньки Ганни. З її палісадника від шипшинового куща віяло тонким ароматом. Траплялись і дні, коли шипшина пахла так густо і хмільно, що аж дух забиває. Питаю Ганну: “Чому це […]... Цвіте шипшина біля хати

Стало сонце кавунами

Казав мені незабутній сусід мій дядько Юхим Бандура: “Якщо в кінці літа на деревах багато жовтолисту, чекай  ранньої осені”. Тому й дорожчими здаються нам вересневі дні: вони яскраві, волошково-блакитні. Небо високе і синє-синє, а по ньому хмарки пливуть пухнасті, білі, наче хтось там, у високості, віз велику гарбу бавовнику та й перекинувся, а вітерець підхопив […]... Стало сонце кавунами

…А до ночі доточили

Йду вуличкою, що веде до парку імені Тараса Шевченка. Високі та розлогі липи, які ростуть обабіч стежини, утворили розлоге шатро. І в тому шатрі так пахне липовим квітом, що можна й захмеліти. Дерева просто обліплені жовтими китицями. Здається, ніколи ще не бачив, щоб так рясно, так густо цвіла липа. Мій колега й пасічник Олександр Святина […]... …А до ночі доточили

Червоне диво біля хати…

Навесні, коли розквітає калина, увесь білий світ гарнішає. А сонце, яке бачить стільки краси на всій землі, помітивши в куточку нашого двору розквітлий кущ калини, дивується: “І звідки ти взялась така гарна та пишна”. А коли увечері в небі з’являється молодий місяць, він, щоб не бачили зорі по-парубоцьки підморгує калині. Цієї пори золотий пилок Чумацького […]... Червоне диво біля хати…

Поки дерево спить

Наші предки, стародавні слов’яни, іменували січень просинцем. А й справді, після похмурого і непривітного грудня усе частіше прозирає високе синє небо, а пісинені, як піч у нашої сусідки баби Масенчихи, сутінки заходять усе пізніше. І зорі в нічному небі яскраві, ніби вимиті. Виходжу рано у двір, а повітря аж прозоре. Але мороз добрячий, десь 15-17 […]... Поки дерево спить

Приїжджайте частіше додому

Біля нашої хати ростуть високі акації. Вони вже старі, й кора на них потріскалась, а тому хлоп’ятам легко залізти на самісінький вершечок дерева. Звідти видно степ, і залізницю, по якій біжать пасажирські поїзди. І так хочеться кожному з нас потрапити на якийсь із них і поїхати до міста, в якому асфальт, дзвенять трамваї, бігають тролейбуси. […]... Приїжджайте частіше додому

Вдовине поле за селом

Такої весни, як у сорок четвертому році, я не пам’ятаю. Сонце – у півнеба, а повітря п’янке, мов брага. Від села до поля тягнеться валка запряжених у плуги корів, а поряд з ними жінки, молодиці, а ми, діти – попереду всіх. На кожній жінці – празникові спідниця, кофта й біла косинка. Нинішня весна – перша […]... Вдовине поле за селом

Ота стежина в ріднім краї

Від порогу нашої хати біжить неширока стежина. Над нею шумлять старі білі акації, дика груша розкинула віти, а обабіч спориш, калачики, звідкільсь прийшли сюди ще й польова ромашка, декілька кущів мальви. А стежка пливе за ворота, в’юниться попід дворами, вибігає на вигін, а звідти прямує на луки, до сіножатей та діброви. Біля одних дворів стежка […]... Ота стежина в ріднім краї

Через нашу хату вже качки летять

Той весняний ранок видався дуже непривітним. У низинах слався туман, згори звисали кошлаті хмари. Але потім розгодинилось: туман сховався у діброву й очерети, а хмари виплакали свої сльози у річкові заплави і лимани. І в небі заясніло чисте, як дитяча посмішка, сонце. Над луками, над грузькими шляхами й полями загомоніли пташині зграї.Один за одним тяглися […]... Через нашу хату вже качки летять
Сторінка 4 з 512345