Червень виколихує врожай

Коли наставав переднівок – час перед новим урожаєм, то й вітер у нашому селі, і вітряк залишались без роботи. Тоді мірошник Дугенець ходив, мов неприкаяний, по селу, зазирав у двори, питаючи про одне й те ж: «Вам не треба чогось змолоти?» Люди розводили руками – нема. Особливо важким випав переднівок у сорок сьомому році.

По селах України шкірив зуби голод. А червень виколихував урожай. І ось загупали ціпи у дворах, загули молотарки на колгоспному току. І потяглись до млина візки з урожаєм, а хто й на плечах поніс туди збіжжя. На висячому ганку вітряка стояв дід Дугенець, веселий, як ніколи. В очах мірошника сяяла тиха радісна посмішка. Життя вибілило дідову бороду краще від борошна, але він був красивим і статурним, таким, що навіть молодиці крадькома позирали на діда, милуючись його пізньою вродою.

А вітряк після кількох тижнів безробіття скрипів і аж плакав на радощах.

…Біжимо нагору, до діда, він уже стояв біля ковша, у який сиплеться борошно, весь укритий легким теплим мливом, згортав борошно у мішок і радісно казав: «Таки дожили до хліба, до нового врожаю, побороли голодний переднівок». А наступного ранку наше село вдихнуло запах хліба нового врожаю. Життя не вмерло, життя квітувало.

Відповісти