Свято Килини (або Акилини)

Спробував би я не привітати цього дня свою тітку Килину, образи було б на цілий рік. Тому двадцять шостого червня з букетом польових ромашок я йду на хутір Киргизівку до Лошаденків, щоб поклонитись Килині, побажати їй усього найкращого. При цьому дядько Василь, чоловік її, міг сказати: “Не заслуговує вона цього, в колгоспі ще й досі не посіяли гречки”.

А до цього ж дня годиться закінчити сівбу проса й гречки, бо, як казали, на Килини – останні посіви. Щедра тітка частувала мене всілякими гостинцями, зокрема ранніми огірками, черешнями.

Після Килини – така сільська традиція – вечеряли надворі. Поки мати нам готує страву, ми ставимо посеред двору, на густому зеленому спориші, низенький столик, сідаємо довкруг і з ложками в руках чекаємо вечері. І ось матінка несе в казані паруючі галушки чи затірку в каструлі, насипає нам у велику миску, і ми втрьох один сперед одного тягнемось ложками до вечері. Хто йде, їде по вулиці, бажає нам смачного, ще й додасть: на здоров’я. Вечеря надворі – давня традиція в Україні. Згадаймо Шевченка: “Сім’я вечеря коло хати, вечірня зіронька встає”.

Вечірню зіроньку ми спостерігали дуже рідко, бо, набігавшись день на луках, у гаю, в глинищі, накупавшись у річці, ми, не встигнувши повечеряти, падали зморені втомою, засинали посеред хати, встеленої травами. Тут лежали рядно й подушки, наша літня постеля. Спимо аж до ранкової зорі, поки мати не будить когось із нас гнати корову до череди.

За Килиною йде Мефодій. Якщо на Мефодія дощ, то буде сім тижнів негоди. Нарешті двадцять дев’ятого червня початок двотижневого Петрівського посту. У Петрівку найдовші дні, найкоротші ночі.

Відповісти


Warning: Undefined variable $user_ID in /home/otokar/web/otokar.com.ua/public_html/wp-content/themes/toonewsy/comments.php on line 39