Навіває спогади про юність

Як наприкінці травня зацвітає біла акація, вулицями сіл у нашім Приорільськім краї не пройти, щоб не сп’яніти від густого, як мед, запаху. Дерева цвітуть так рясно, що й гілок не видно. Прислухайтесь уважно, і вам здасться, ніби ви потрапили на пасіку. З ранку й до вечора тут пораються працьовиті бджоли. Вони збирають нектар з квіту акації, щоб потім перетворити його на запашний, смачний і найкорисніший для здоров’я людини мед…

Акація цвіте, моє улюблене дерево, що навіває спогади про дитинство та юність. Вірте чи не вірте, але я скажу, що свого часу акація рятувала нас від голодної смерті. У важкий повоєнний рік, коли в хаті не було жодної крихти хліба, ми рвали грона білої акації, витрушували з них усіляких комах, і їли, запиваючи молоком. Треба віддати належне тому часові: тоді екологія була не такою, як тепер. З річки чи озера пили воду, селом їздили переважно кіньми та волами, а тому й квіт акації був чистим і не міг зашкодити здоров’ю. На що вже перебірливі коні, але й вони охоче поїдали квіт білої акації.

Біля нашого двору росли, та й зараз ще ростуть, великі розлогі акації. Я вилазив на самий вершечок найвищого дерева, звідки було видно сусіднє село, теж залите квітом білої акації. А за тим селом пливли далекі поїзди, вони прямували до омріяних країв, де, як мені думалось, багато людей, і звичайно ж там теж цвітуть акації.

З тією мрією приїхав я уперше до Дніпропетровська і справді побачив, як тут багато цього дерева. Нам, учням залізничного училища, майстер пояснив: коли у місті будувався металургійний завод, розумні заводчики довели міському голові, що треба садити білу акацію. На той час вважали, що лише акація може вбирати в себе, вдихувати викиди з металургійних печей. А тому в Дніпропетровську тепер так багато білої акації. Щоправда, зараз уже садять і тополі, і каштани, але вони важко переносять спекотливе літо нашого степового краю, швидко сохнуть, дуже рано скидають зелений наряд. Зате біла акація тримає на собі листя, бува, й до листопада. Вже багато дерев стоять голі, лише акація до глибокої осені зелена.

…Кожного разу, коли зацвітає біла акація, кидаю свої справи і їду до столиці свого дитинства – у Велику Козирщину. Акація в селі цвіте так розкішно, а запах такий густий, хоч пливи по ньому. І я, заплющивши очі, пливу далеко-далеко, аж у юність. Бачу наших молодих і усміхнених мам, які пізнього вечора повертаються з поля, чи луків, або з колгоспного саду. Біла ніч огортає жінок п’янким ароматом, їх засмаглі на сонці обличчя, їх чорні коси видаються ще темнішими на тлі акацієвого квіту. Ми з братами стоїмо біля воріт. Наша добра і мила ненька обнімає всіх трьох нас: ”Мої синочки дорогі, а я вам хлібчика від зайця принесла”.

Акація цвіте…

Відповісти