Олександр Токар

За православним календарем чотирнадцятого травня Бориса і Гліба, Борисів день. Саме цієї пори, середини травня, а за старим календарем це лише його початок, розпочинаються справжні солов’їні концерти. Досі ця маленька пташина, “сіра грудочка землі”, як писав поет, лише пробувала свій голос, проходила стажування в консерваторії природи.

А точніше, до цього часу соловей був зайнятим тим, що вив гніздо, шукав пару, і ось тепер є в нього обжита хатинка і подруга, що висиджує майбутнє потомство. Тепер він тішить її своєю піснею. “Соловей співає, – каже народне прислів’я, – доки ячмінь голову має, а з’явився колос – пропав голос”.

Щоправда, у соловейка голос не пропадає. Як заколосяться ячмені, у сім’ї пташини з’являється маленькепотомство, яке треба годувати з ранку й до вечора, і тоді вже батькові та матері не до пісень. Є ще й інші народні прикмети, пов’язані з солов’їними піснями: “Заспівав соловейко – чекай похолодання на три тижні, не заспівав соловей – не сій гречки й не стрижи овечки”. Існує ще й така прикмета: “Співає соловей усю ніч – на гарний сонячний день”.

До речі, крім весняного дня Бориса та Гліба є ще й літній – шостого серпня. Про весняний кажуть: “На Бориса і Гліба – найпізніша сівба”, а про літній мовлять: “Прийшов Борис – вистиг у полі хліб”. Тож: “На Бориса та Гліба берися до хліба”. Але до серпня ще далеко, і до врожаю теж. Поки що слухаймо солов’я. Він починає співати дуже рано. Лише від призахідного сонця у лісі, а чи в чагарях з’явиться тінь, він уже настроює свій музичний інструмент на веселий лад. Сполоснувши горлечко вечірньою росою, соловей починає співати.

Видасть одне колінце, два… І полився спів з кришталевими трелями та переливами, наче гірський струмок…