Прачі б’ють – Івана чуть (Івана Старопечерника, 2 травня)

На другий день травня – свято Івана Старопечерника. Свято, може, й невелике, зате сам день особливий у житті наших предків, які для власних потреб ткали полотно. І саме від Івана починали вибілювати його.

За старим глинищем, на низу, починаються луки, блищать невеличкі озера талої води. Вона чиста, прозора, і коли дрібні хвилі пробігають по дзеркалу води, видно, як на дні хитається молода травичка. Сюди й виходять жінки, несучи наткане за довгу зиму полотно.

Сувої змочують у теплій воді, а потім кладуть на дошки і б’ють праниками. Далеко чути швидке, веселе гупання. З тих давніх уже часів пам’ятаю таку приказку “Прачі б’ють – Івана чуть”. Побивши отак сувій, полотно розгортають на всю довжину й стелять біля озерець. І так цілий день. Як тільки полотно підсихає, його знову змочують у воді і б’ють праниками.

Чим більше б’єш полотно і сушиш на паркому сонці, тим воно біліше і м’якше. Настане час, і наші сільські кравчині почнуть шити з нього кофти, сорочки, навіть штаненята для дітей. У повоєнні роки, ми селянські діти, ходили переважно в полотняних штанцях. З цього ж полотна шили й рушники, вишивали їх кольоровими нитками. У мене й досі зберігається горточок полотна, вишитого мамою замолоду. Для багатьох із нас такі рушники – то привіт з далекого дитинства, згадка про наших предків, які вміли шити, й прясти, й виживати у складні повоєнні літа. На вишитих рушниках ми підносили хліб-сіль воїнам, що пам’ятного травня сорок п’ятого року верталися з фронтових доріг. Цими рушниками перев’язували сватів, на рушники ставали молодий з молодою, щоб прожити подружнє життя в любові та злагоді.

Сьогодні вже не тчуть полотна, а про день Івана Старопечерника пам’ятають лише служителі церкви й літні люди. То ж нехай парке раннє травневе сонце нагадає всім, що колись наші бабусі й мами починали цього дня білити полотно. І з одного кутка села в другий чути було гупання праників. Тому й казали: “Прачі б’ють – Івана чуть”.

Відповісти