Над озером чаєчка в’ється

Весна покликала птахів з вирію. Першими повернулись дикі гуси та качки, чути в небі журавлині згуки, а двадцять четвертого березня вертають степові або ще лугові чайки.

Поки не почую в лузі чаїного крику, не повірю, що прийшла весна. Хоча на озерцях, у торішніх очеретах вже господарюють гуси й качки, але їх мало чути. А вже як прилетить лугова чайка, тоді все довкілля оживає. Я з дитинства люблю цю пташину, може, не стільки люблю, скільки жалію, бо коли б не побачив її, завжди вона печальна, завжди жаліється на свою долю. Недарма і в народній пісні про чаєчку багато суму та печалі: “Над озером чаєчка в’ється, їй ніде, біднязі, прожить”. Або: “Ой горе тій чайці, чаєчці небозі, що вивела чаєнят при битій дорозі”.

Я чув ці пісні в різних ситуаціях. Співали їх і ввечері на гуляннях, і як їхали в поле чи на сінокіс, навіть на весіллях. Щоправда, на весіллі заводили їх десь на другий, третій день гулянь, коли молодих за столами вже не було, а тільки гості. Вони добре знали, що подружнє життя не таке вже й сонячне, яким здається в день весілля.

У подружньому житті, як на довгій ниві: не пройдеш, не вколовши п’яти. А вже найбільше пісень про чаєчку співали наші матері. Бо ж пісня про них, про одиноких жінок, які народили дітей, а на старість залишились самітніми, бо діти розлетілись по всьому світу, а матерям залишається виглядати їх з далекого краю.

…Йду весняними луками. Угорі крізь хмари пробивається сонце. Раптом з-під ніг здійнялась сіренька пташина й озвалась жалібним голосом. Вона то підлетить угору, то сяде неподалік, ніби намагається відвести мене убік від гніздечка. Не бійся, не зачеплю твого гніздечка, твоїх діток, моя печальна лугова чаєчко.

Відповісти


Warning: Undefined variable $user_ID in /home/otokar/web/otokar.com.ua/public_html/wp-content/themes/toonewsy/comments.php on line 39