Олександр Токар

За православним календарем чотирнадцятого березня Євдокії, Явдохи-плющихи. За старим стилем – це перший день весни. А тому селянин особливо придивляється до погоди, щоб завбачити весну й літо.

…Чим далі за село, тим тужавіша дорога. У тіні, за хатами, в палісадниках під деревами ще лежить сніг, а тут, серед степу, вже сухо, обіч дороги пробивається зелена травиця. Ми приходили сюди на Явдохи, щоб почути посвист байбака. Якщо він озветься, значить, скоро настане тепло. Сам же звірок, подавши голос, вертається в нору, щоб подрімати до справжньої весни.

Частіше всього ми зустрічали тут ховрашка. Йому ще рано виходити з кубельця, але за довгу зиму він зголоднів і тепер, ще сонний, вирушає на пошуки корму. Часто на Явдохи буває так тепло, що й ластівка з’явиться в селі і вівсянка заспіває одвічної пісні: ”Діду, діду, сій ячмінь”. А тому селяни дослухаються, чи не покличе ця пташка в поле.

Посіяти ячмінь і овес у мокрий і теплий грунт – це вже гарантія, що буде гарний урожай. Мій односелець Дмитро Заливаха цього дня за будь-якої погоди вирушав з торбиною на город. “А чи не рано?” – питаю діда. А той у відповідь: ”Чого ж сидіти, чекаючи днини, коли вже й вдова Явдоха вийшла за плугом”. Помолившись, почав розкидати насіння. Згори долинули якісь звуки, ніби щось заскрипіло. Дмитро підняв голову й поміж хмар угледів пташину зграю.

– Гуси летять, дідусю!
– Не гуси, а журавлі. Гуси летять ключем, а журавлі вервечкою.

Дід научав нас спостерігати за погодою на Явдохи, казав: “Увесь день погожий – і літо пригоже. Якщо біля порога калюжі води, то пасічники купатимуться в меду”.