Юхим віщує літню погоду (10 лютого)

Я уже не перший рік веду щоденники, в яких занотовую характер погоди того чи іншого дня. Щоразу на Юхима, а це десяте лютого, матінка просили: “Піди за двір і подивись, чи стелеться дим з коминів по землі, чи повзе угору”. Можна було б заглянути і в шибку, але мороз так заснував вікна, що доводилось намерзлу кригу ножем шкребти.

Виходжу за поріг. Надворі вже світає, а небо чисте й синє, і така стоїть тиша, що навіть чути, як зітхає корова у сараї і як весело співають півні в сусідньому селі. А з димарів здіймаються рівні високі стовпи диму. У дядька Юхима, сусіда нашого, дим темний, густий. Топить Юхим хорошим вугіллям, не те, що матінка наша – соломою та очеретом. Поки горить вогонь, доти й тепло в хаті. А як погасне полум’я у плиті, так і холод вповзає знадвору.

Отож ми з братами бігаємо до Юхима, щоб з його хлопцями готуватись до уроків, а найголовніше – погрітись у теплій затишній хаті. В інших сусідів дим хоч і густий, але світлий – тітка Наталя топить кирпичем. Так у нашому селі іменують паливо з гною.

Влітку гній перемішують, топчучи його ногами, а потім кладуть у форми, як глину для цегли, викладають квадратики посеред двору на спориші. Вони підсихають, а потім їх кладуть так, щоб провівались вітром, і вони добре висихали на сонці. Узимку ними топлять хату. Рідко хто в селі не виробляв цього палива, яке рятувало людей від морозів. Мої ровесники з будь-якого регіону України скажуть, що в літа нашого дитинства та юності і зими були суворіші, і літо красніше, і трави на луках та в дібровах густіші й запашніші. Звичайно, це жарт, а, можливо, й правда.

Заходжу до хати й кажу мамі: “Дим повзе вгору, такий рівний, що якби схотів полізти по ньому, обов’язково сповз би назад у димар”. “ – Будемо чекати сухого літа, – казала матінка. – Бо вітряний Юхим віщує сире літо”.

Відповісти